ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Олег Пальчик «Історії незламного народу»

   Пальчик O. «Історії незламного народу», Олег Пальчик. – Київ : Видавничий дім «АртЕк», 2025. – 256 c. :  іл.

«Історії незламного народу» – це фотодокументальна книга, яка поєднує текстові розповіді, нариси та фотографії, створюючи живий портрет сучасної України під час війни. Вона розповідає історії звичайних людей, які в лютому 2022 року не втекли від війни, а стали до зброї, волонтерства та культурного супротиву.

Книга відповідає на ключове запитання: чому українці залишаються незламними? Автор як безпосередній учасник цих подій не лише фіксує героїчні історії інших, а й інтегрує власну історію, відповідаючи на ті самі запитання, які ставив своїм героям.

Основні теми книги:

- людська сила духу, що мотивує до боротьби за свободу;

- єдність нації: як українці підтримують одне одного на полі бою, у тилу чи на культурному фронті;

- майбутнє після перемоги: які уроки ми маємо засвоїти та які мрії тримають нас у боротьбі.

Книга передає наступним поколінням правдиву і надихаючу картину сучасної боротьби українського народу, адресована широкому колу читачів.

    Книга Олега Пальчика «Історії незламного народу» є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

    Видання підготовлено за сприяння державної установи «Український інститут книги» за кошти державного бюджету України та призначене для поповнення бібліотечних фондів.

Від автора

            У найтемнішу годину народжуються істинні герої, які стають символами нескореності та мужності.  На порозі великих змін кожна людина обирає свій шлях. Дехто шукає прихисток у тиші та спокої, а інші – стають творцями історії, щодня виборюючи право називати цю країну своєю. Ця книга – данина непохитній відвазі тих, хто не шукає легких шляхів, хто обрав боротьбу, щоб залишити по собі більше, ніж тільки спогади.

            Я пишу ці рядки як свідок, як хронікер нашого часу, але ще більше – як учасник, який не може залишатися осторонь. Історії з цієї книги мають право бути почутими – це частинка мене, моє бачення та моє сприйняття війни, яка назавжди змінила наш світ. Кожне обличчя, кожен кадр – це мозаїка життя, що складається з безлічі доль, переплетених спільними болями та надіями.  Мені важливо, щоб ця книга стала мостом між минулим і майбутнім, між поколіннями, між тими, хто бачив війну на власні очі, і тими, хто зможе пізнати її через ці сторінки.

Про автора

Олег Пальчик – військовослужбовець, журналіст, фотограф. Як фотограф з 2006 року професійно займається документальною, рекламною та творчою фотографією.  Провів декілька персональних фотовиставок: «Дивись музику» (2010), «Блукаючі біороботи» (2011), «Сорок плям» (2011), «Impressions of Franconia» (2012), «Кожен із нас – воїн» (2022, Київ / Контрактова площа. Колаборація з Українським інститутом національної пам’яті). Брав участь у колективних виставках «OstAnders Music Edition» (2012, Germany), «KyivPhotoWeek» (2017, Ukraine), «Обличчя війни» (2022, Ukraine), «Довжиною у війну» (2023,  Ukraine-World). Як співавтор брав участь у виданні фотоальбомів «Euro Holidays in Kharkiv» (Kharkiv, 2013) та «Kharkov sources» (Kharkiv, 2013).  

Відзначений Міністерством оборони України медаллю «Хрест доблесті», нагороджений відзнакою командувача ОСУВ «Таврія» медаллю «За службу державі», нагороджений нагрудним знаком «Щит Сил Територіальної Оборони ЗСУ», нагороджений грамотою Міністерства Оборони України «За краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва», член Національної спілки журналістів України (з 2010 року), член Ukrainian Association of Professional Photographers (UAPP), член Національної спілки фотохудожників України.     

ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Влад Дядин «Зранене серце»

     Влад Дядин. Зранене серце. Примари воєнного світу. Поезії, новели, відсвіти // Бібліотека журналу «Пам’ятки України». Книга 162 – Київ: Фундація Академіка Петра Тронька, 2023. – 320 с.

            «Влад Дядин – творче псевдо Владислава Дяденчука, 21-лтнього, справді молодого, а головне – письменника. Зацікавлює його талановита, почасти містична поезія і проза», – представляв його читачам «Літературної України» Юрій Щербак, видатний письменник, Надзвичайний і Повноважний посол України, голова Ради Незалежного Медіа Форуму.  

            Це його перша книга.

            Книга є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

Уривки з книги

Записки студента війни

            Ніч 23 лютого 2022. Ми сиділи і з деякою нехіттю робили домашні завдання. Очі злипались від сонливості, а останні новини вбивали бажання щось робити далі. Тому я відкрив телеграм і прочитав, що президент ввів воєнний стан. Мене це перелякало не на жарт, чати розривало від повідомлень. Я відкинув телефон подалі й розповів сусіду по кімнаті. Він з напруженням розкритикував паніку людей, і ми нервово пожартували з них. Це точно було краще, ніж піддаватись хаосу з Інтернету.

            Перед самісіньким сном я почитав ще декілька поганих новин, заснув і… прокинувся від того, що двері в нашу кімнату ледве не виламували. Ми неохоче прокинулись. Відкрили, і в кімнату вбіг Женя, вигукнувши:

- Прокидайтесь усі, якщо не хочете жити в російській федерації.

            Ми дивились на нього як на божевільного й запитали, що сталось. У відповідь почули: вибухи. Ніхто його серйозно не сприймав, на годиннику була 5 ночі, а в Інтернеті гуляли лише розмиті новини. Ми виперли його з кімнати й пішли далі спати.

            Заснути спочатку не вдавалось, тому я й сусід по кімнаті розговорились. Балачки були дещо іронічними з нинішньої точки зору: надворі панували перші години війни, а ми обговорювали, наскільки люди перебільшують деякі події. Поки не почули вибух і виття сирени.

Поетичні осколки. Поезії

***

Мам, у грудях пече,

Крові я чую відтінок.

Бачу вороже лице,

Мертве, як той спочинок.

 

Мам, не переживай,

Помираю щасливий,

Потягнув у могилу

Смерті своєї причину.

 

Мам, лише не плач,

Вибач кляту дитину,

Але боровся за вас,

Серце віддав за країну.

 

Мам, піди й обійми

Мою кохану й сина.

Щасливими були ми,

Але війна все змінила.

14 березня 2023

Про автора

Влад Дядин (Владислав Дяденчук) – український письменник, журналіст, редактор. Народився та виріс у північній частині Рівненщини, за декілька кілометрів від білоруського кордону.

З дитинства цікавиться історією, краєзнавством, фольклором, етнографією, літературою, міфологією та історією культури рідного краю.

Нині навчається в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також працює на фрілансерських засадах як заступник головного редактора в одному зі столичних видавництв. Має власну друковану книгу – збірку поезій, новел та відсвітів «Зранене серце». 

ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Андрій Курков «Щоденник агресії 2»

   Курков А. Ю. Щоденник агресії. Кн. 2 / худож.-оформлювач О.А. Гугалова-Мєшкова – Харків: ТОВ «Бібколектор», 2023. – 254 с.

            Книга Андрія Куркова «Щоденник агресії 2» – це збірка есеїв, написаних в період із серпня 2022 року до кінця жовтня 2023 року і розташованих за хронологією. Події, що відбувалися в ті дні в Україні та світі, спонукали письменника осмислити їх і, пропустивши через призму особистого бачення, представити читачам.

            Книга є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

Уривок з книги

Коли я багато років тому вперше прочитав, що інтернет був придуманий для воєнних цілей, я не повірив. Звичайно, я людина гуманітарна і в точних науках не дуже знаюся. Тільки цим можна пояснити мою тодішню наївність. Це вже потім я згадав, що ядерні бомби з’явилися набагато раніше, ніж перші атомні електростанції.

Тепер, коли «військовий інтернет» та його можливості використовуються в Україні не менше за «мирний інтернет», у мене більше немає сумнівів щодо пріоритетності військових наукових розробок.

Щобільше, я розумію, що з військової точки зору все у світі, включно з кожним жителем планети, є ціллю, і все у світі має фіксовані або рухомі GPS-координати, які й допомагають знищити будь-яку обрану ціль. Ті ж GPS-координати, які допомагають мені знайти доісторичну печеру на острові Крит, можуть бути задані для ракети, яку запустять з російського підводного човна в Чорному морі, щоб знищити або, кажучи сучасною російською мовою, «денацифікувати» цю печеру.

Одну із сорока ракет, відправлених підірвати українське місто Миколаїв уночі 31 липня, запрограмували так, щоб вона потрапила до спальні житлового особняка. Саме ця ракета вбила власника найбільшої зерноторгової української компанії «Нібулон» Олексія Вадатурського та його дружину Раїсу.

Про автора

            «Війна відправила мене у нескінченну подорож світом… Я – бродячий український письменник, який розповідає у десятках країн Європи та у США про те, що відбувається на моїй батьківщині, в Україні, –   пише Курков в одному з есеїв. – Я намагаюся пояснити причини стійкості українського народу у війні проти величезної армії величезної імперії».

Огляд на першу книгу Андрія Куркова «Щоденник агресії» читайте за посиланням: https://starshviddil.blogspot.com/search?q=%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9+%D0%9A%D1%83%D1%80%D0%BA%D0%BE%D0%B2

ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Тетяна Череп-Пероганич, Юрій Пероганич «Дорога в нікуди… і назад». Літературно-художнє видання

 

    Дорога в нікуди… і назад: документалістика, нотатки, поезія, проза, фото / Тетяна Череп-Пероганич, Юрій Пероганич. — Біла Церква: Час Змін Інформ, 2025. — 168 с.

            «Дорога в нікуди… і назад» - збірка спогадів та переживань самих авторів, їхніх родичів, друзів, колег і земляків, яким судилося пройти через важкі випробування війною. Шлях у невідомість на початку повномасштабного вторгнення, залишена домівка, окупація, розлука з дітьми, повернення додому, волонтерство – кожна з цих історій у цій книжці є свідченням незламності та сили духу українців. Це не просто книжка – своєрідний дарунок нащадкам. Бо коли настане перемога, ці сторінки нагадають, якою ціною здобуто її.

Цю книжку міг би написати кожен з нас, адже кожен має свою дорогу в нікуди... і назад. А багато хто з цієї дороги ще й досі назад не повернувся. Мабуть, міг би... але не написав, бо важко занурюватися спогадами у 2022 рік — ті спогади хочеться витіснити, забути, залишити глибоко всередині. Цю книжку міг би написати кожен, але не написав — не вистачило сили. Але її написали Тетяна Череп-Пероганич і Юрій Пероганич, знайшовши силу, любов і сміливість поділитися найособистішим. Вони писали про свою дорогу — нелегку, сповнену втрат, розчарувань, страху і, подекуди, маленьких чудес. Але в їхній дорозі багато хто з нас впізнає себе: свої спогади, емоції, переживання. (Видавництво "Час змін Інформ»)

Книга є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

Від авторів

            То була дорога  в нікуди… Бо ми до кінця не знали, , де наша зупинка в цій «подорожі». Полишали домівку, закидаючи в багажник автівки нашвидкуруч зібрані речі, і їхали з єдиною метою якнайдалі вивезти дитину від вибухів, що вже лунали зовсім поруч, біля рідної панельної багатоповерхівки.

            А потім… Потім були нові люди, стіни чужого дому, який прихистив нас на два місяці – до повернення в столицю. Були сльози, хвилювання, розпач, очікування. Було багато всього.

            Ця книжка почала писатися саме тоді – в дні розпачу. Занотовувалися події, думки, історії. Велися щоденникові записи, народжувалися вірші. Ми думали, що пишемо це для себе. А потім з часом – вирішили довести написане до ладу  й поділитися з іншими.

             Бо це не лише наша історія. Це історія кожного, кого зустріли на шляху. Хто був і лишається поруч. Це наша спільна пам’ять. Наша дорога. Наша книжка.

            До речі, коли дванадцятирічний син Богдан працював над ілюстрацією для обкладинки, вона вийшла занадто яскравою й освітленою. Зауважили: «Та ми ж їхали по темній, тривожній дорозі…». Але юному художнику видніше.

            - Я намалював ту дорогу, яка веде не до смутку, а до радості, світла, позитиву. Нехай буде така, - відповів він.

І нехай. Хай сумні дороги – навіть у спогадах – трапляються дедалі рідше. А світлі – з’являються частіше. Особливо в дитячих очах.

Про авторів

Тетяна Череп-Пероганич – письменниця, журналістка, громадська діячка, волонтерка, членкиня національних спілок письменників, краєзнавців та журналістів України. Голова ради ГО «Творча еліта України». Авторка поетичних, прозових книжок для дорослих та дітей, співавторка, упорядниця колективних збірників та альманахів.

Юрій Пероганич – гендиректор Асоціації підприємств інформаційних технологій України та співзасновник ГО «Вікімедіа Україна». Редактор «Вікіпедії» з 2006 року, відтоді започаткував в українській версії онлайн-енциклопедії понад 4100 статей і вніс більш ніж 200 тисяч редагувань до понад 35 тисяч статей.

ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Євген Силкін «Стратегія протистояння». Науково-популярне видання

    Силкін Євген. Стратегія протистояння. – Київ: Саміт-Книга, 2024. – 232 с.

Згадуючи про минуле, ми дбаємо й про майбутнє. Ми пишемо потужну сучасну літературу з військової тематики, яка буде вивчатися у наступних поколіннях. Ці розповіді фіксують події разом із переживаннями та історіями очевидців, їхніми емоціями і долями.

Зокрема, у цій книзі головною метою є формування й дослідження всієї правди про початок великої війни, бо трактування історії у кожного своє, а правда для всіх – одна.

Невигадані історії, що побудовані на реальних подіях з реальними людьми, ретельно зібрані колективом однодумців, до якого увійшли Олександр Суков, Сергій Глушко, Богдана Дереш, Ірина Серебрянська, Світлана Борисова та Вадим Мисник.

Книга Євгена Силкіна «Стратегія протистояння» є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

Уривки з книги

З ЧОГО СКЛАДАЄТЬСЯ ПЕРЕМОГА

Я присвячую цю книгу

пам’яті українських воїнів,

які віддали найдорожче – життя,

захищаючи свободу мільйонів людей

в Україні й за її межами.

На жаль, вести щоденники я так і не навчився. Однак початок великої війни вже ніколи не забуду. Страшні дні та ночі то нестерпно повільно гальмували, розтягуючи кожну хвилину, то стрімко неслися, як вітер у порожнечу. Було багато чого. Зустрічі з цікавими бійцями та бійчинями, гіркі втрати бойових побратимів й посестер, жахіття ракетних та авіаційних ударів, а також нескінченні мінометні та артилерійські обстріли. Словом, були такі хвилини, що майже у всіх учасників боїв ніколи не зникнуть з пам’яті.

Сьогодні, вже крізь роки нашого героїчного протистояння, у мене є бажання розповісти про перші місяці великої війни. Саме «великої», як може стати великою вирішальна битва, в якій пролита кров сотень беззавітних українських героїв.

У багатьох з нас спогади про події, що стались у перші дні та місяці російської збройної агресії, поступово стираються з пам’яті, опиняючись під нагромадженням дедалі нових фактів, трагедій та перемог. Вони забуваються, навіть якщо ці події пов’язані з важливими воєнними операціями, які докорінним чином вплинули на подальший хід війни.

Ця книга є спробою зафіксувати для історії та суспільства факти, а також спогади очевидців і безпосередніх учасників тих подій.  

Про авторів

«Велика жага до творчості та нестримне бажання працювати в журналістиці – це враження, які призводять перші хвилини знайомства та спілкування з бойовим офіцером, військовим кореспондентом, досвідченим керівником, турботливим чоловіком і батьком, полковником Євгенієм Силкіним.

Він завжди молодий душею, рішучий та натхненний. Завжди свідомий у своїх словах та послідовний у вчинках. Завжди у вирі подій, намагаючись не пропустити жодної деталі, із яких складена картина історії російсько-української війни.

Пам’ятаю кожен день нашого великого протистояння з першого дня і до сьогодення. І він зазвичай завжди поруч. Але, не лише на пункті управління Силами оборони України, а й у військах, у підрозділах на передових позиціях, завжди зберігав спокій та керував прес-службами підпорядкованих угруповань військ, проявляв хороші організаторські здібності.

Високі організаторські здібності дозволили Євгенію згуртувати навколо потужний колектив однодумців, які дуже фахово робили те, чому були навчені у військових та цивільних вишах, чому були навчені війною та життям.

Постійна присутність цієї команди безпосередньо на передовій дозволяла їй володіти справжнім перебігом подій. Ще вранці вони пересувалися окопами на самісінькому «0», а вже ввечері ці оповідання або відео сюжети дивилися пересічні українці по телебаченню чи читали у соціальних мережах.

Результатом цієї наполегливої роботи стала книга, яку Ви тримаєте зараз в руках і в якій розповідаються обставини, свідком яких всі ми були з початку повномасштабного вторгнення. Це не лише результат творчості й власні почуття та спогади учасника бойових дій та журналіста, це відчуття, емоції та спогади всіх учасників тих подій. Всіх, хто разом наближає нашу неминучу перемогу.

Слава Україні!

Разом переможемо!»

Генерал-лейтенант Сергій НАЄВ

ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Михайл Жирохов «1-ша окрема танкова Сіверська бригада в боях за Чернігів». Суспільно-політичне видання

      Жирохов М. 1-ша окрема танкова Сіверська бригада в боях за Чернігів. – Чернігів: Княжий Вал, 2024 – 78 с.

1-ша окрема танкова Сіверська бригада є одним з найбільш укомплектованих та підготовлених танкових підрозділів Збройних Сил України. Бригада дислокується в Чернігівській області та брала активну участь у відбитті російської агресії на цьому напрямку.

Протягом перших місяців повномасштабного вторгнення підрозділи бригади вели запеклі оборонні бої за контроль над Чернігівщиною, намагаючись стримати просування російських військ. Танкісти та механізовані частини бригади завдавали ударів по техніці та живій силі противника, підтримували дії інших підрозділів ЗСУ. Незважаючи на складну ситуацію, 1-ша танкова бригада разом з іншими військовими частинами змогла відстояти Чернігів від захоплення російськими загарбниками.

Ця боротьба стала одним з прикладів мужності та стійкості українських Збройних Сил у протистоянні російській агресії на початковому етапі війни. Наразі 1-ша окрема танкова Сіверська бригада продовжує виконувати важливі бойові завдання в обороні північних регіонів України. Її досвід та професіоналізм відіграють ключову роль у захисті українських земель.

            Автор висловлює величезну та щиру вдячність прес-офіцерові 1-ї окремої Сіверської бригади Діні Вонг, а також Олегу Гончаруку, Костянтину Дерев’янку та Сергію Лаєвському за всеосяжну допомогу, надану під час роботи над матеріалом.

Книга  Михайла Жирохова «1-ша окрема танкова Сіверська бригада в боях за Чернігів» є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

Уривки з книги

Вступ

            Танки на полі бою в умовах сучасної війни все ще зостаються доволі потужним аргументом. І це доказала російсько-українська війна, яка точиться з 2014 року. Звісно, що важко порівнювати етап боєзіткнення на Донбасі в 2014 – 2015 роках і широкомасштабне вторгнення з 24 лютого 2022 року. Однак навіть у повноцінному протистоянні з кадровою російською армією з масованим використанням авіації, ракет та артилерії танки показали себе з найкращої сторони. А особливо при обороні міст, де вони змогли підсилити загони легкої піхоти. І яскравий приклад – оборона Чернігова та Чернігівщини (24 лютого – 1 квітня 2022 року). І основним діючим військовим організмом, який забезпечив перемогу, стала окрема «Сіверська» танкова бригада. (с. 4)

Коротка історія бригади

(1997 – 2022 рр.)

            1-ша окрема танкова бригада Збройних Сил України була сформована у 1997 році на основі 292-го танкового полку 72-ї механізованої дивізії колишньої радянської армії. Новому підрозділу було залишено Бойовий прапор 292-го танкового полку, його бойові ордени та історичний формуляр.

            Процес організації пройшов доволі гладко, оскільки обидва полки розміщувалися на одній базі – в смт Гончарівське Чернігівської області. (с. 5)

Початок війни

            Вже з кінця 2021 року багатьом військовим було зрозуміло, що російського вторгнення не уникнути, почалась підготовка. Торкнулась вона і 1-ї танкової. Бійці, які тільки прибули з чергової ротації з Донбасу, були залучені до масштабних командно-штабних навчань «Заметіль-2022». Варто сказати, що під цією «легендою» фактично почалось розгортання бригади біля кордонів з рф та білоруссю. (с. 11)

Перший день (24 лютого)

Початок

Вранці 24 лютого о 05:00 путін оголосив війну Україні, яку сором’язливо назвав «спеціальною військовою операцією». Росія розпочала війну масованою ракетною атакою, в якій були задіяні тактичні балістичні ракети «Іскандер», а також крилаті ракети повітряного базування. За перші години були обстріляні важливі об’єкти військової інфраструктури України – штаби, бази, склади боєприпасів, заводи, авіабази та аеродроми.

Щодо Чернігівщини, то тут під обстріл теж потрапили всі можливі місця базування авіації та дислокації військових частин, і перш за все місце постійної дислокації 1-ї танкової бригади – смт Гончарівське. Однак завдяки підготовчим моментам ворогу нанести ураження танкістам не вдалось. (с. 14)

Про автора

Михайло Жирохов - український історик, журналіст, військовий експерт, письменник, завідувач філії «Військово-історичний музей» Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського. Після переїзду до Чернігова з Донецька змінив сферу наукових інтересів і почав розвінчувати радянські міфи. Є автором близько 300 друкованих праць в періодичних виданнях та більш ніж 40 книг. Зокрема, автор книги «Північний форпост. Чернігівський напрямок, 2022». У співавторстві з Андрієм Харуком видав книгу «Бойова хроніка 2022 року»:  

 https://starshviddil.blogspot.com/2023/12/2022.html

https://starshviddil.blogspot.com/2025/05/2022.html

ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Андрій Харук, Михайло Жирохов «Бойова хроніка 2022 року». Науково-популярне видання

    Харук А., Жирохов М. Бойова хроніка 2022 року. Київ. Видавництво РАЦІО, 2024. 240 с.: іл.

            Російсько-українська війна, яка почалась в лютому 2014 року, стала найбільшим військовим конфліктом в Європі з 1945 року. До 24 лютого 2022 року це не було очевидним через гібридний формат дій росіян. Але в цей день російська федерація за підтримки авіації і флоту та з використанням крилатих і балістичних ракет розпочала широкомасштабну агресію, масштаби і жорстокість якої вразили весь світ.

            Попри те, що бойові дії тривають, дуже важливо по гарячих слідах фіксувати хронологію подій. Саме це і намагаються зробити військові історики Андрій Харук та Михайло Жирохов у своїй роботі «Бойова хроніка 2022 року». Це не повноцінне дослідження, яке в принципі не може бути проведено на цей момент, але серія нарисів, які включають в себе описи бойових дій навколо Києва, Чернігова, Харкова та Сум, операції по звільненню Харківщини і правобережної Херсонщини та інші події російсько-української війни впродовж 2022 року.

            Книга Андрія Харука і Михайла Жирохова «Бойова хроніка 2022 року» є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

Уривок з книги

Перші дні

            Вранці о 05:00 24 лютого путін оголосив війну Україні, яку він сором’язливо назвав «спеціальною військовою операцією». Росія розпочала вторгнення масованою ракетною атакою, в якій були задіяні тактичні балістичні ракети «Іскандер» та крилаті ракети повітряного базування. За перші години були обстріляні важливі об’єкти військової інфраструктури України – штаби, бази, склади боєприпасів, заводи, авіабази та аеродроми.

            Щодо Чернігівщини, то тут під обстріл теж попали всі можливі місця базування авіації та дислокації військових частин, в тому числі аеродром Державної служби з надзвичайних ситуацій у Ніжині. В останньому випадку загинули п’ятеро людей – співробітники ДСНС та поліції.

            Перший удар прийняли на себе прикордонники. Зранку по трьох прикордонних пунктах пропуску – «Сеньківка», «Нові Яриловичі» та «Грем’яч» – було завдано ударів з РСЗВ «Град» – причому як з російської, так і з білоруської території. Варто зауважити, що це сталося ще до закінчення виступу путіна, який фактично був оголошенням війни. Так, о 04:20 по розташуванню відділу прикордонної служби «Дніпровське» (Чернігівський район) з безпілотників було скинуто декілька вибухових пристроїв, що призвело до поранення семи прикордонників. Незважаючи на це, прикордонники виконали своє завдання, підірвавши міст через Дніпро на кордоні з Білоруссю.

            Масштабне наземне вторгнення почалося вже близько 07:00, коли через прикордонний пост «Сеньківка» на територію України з Білорусі стала заходити бронетехніка.

            Характерно, що росіяни пішли одразу трьома напрямками – ріпкинським, седнівським та сосницьким – минаючи населені пункти, не зриваючи українські прапори та не займаючи адміністративних будівель.

            Однак українські військові були готові до такого розвитку подій. Річ у тім, що на тлі стягування російських військ на кордоні, яке відбувалось з осені 2021 року в межах командно-штабних навчань «Заметіль-2022», з початку лютого 2022 року розпочалось розгортання в бойові порядки армійських підрозділів (передусім це були підрозділи 1-ї окремої Сіверської танкової бригади).

            Одночасно за декілька днів до вторгнення до складу Збройних Сил почали ставити чоловіків, які підписали контракт на проходження служби в лавах оперативного резерву першої черги. Так, згідно з офіційними даними на Чернігівщині до лав Збройних Сил планували призвати 3,5 тисячі резервістів.

Активізувалось також формування підрозділів територіальної оборони – в Чернігівській області дислокована 119-та бригада, до складу якої входить шість батальйонів: по одному в кожному з п’яти районів області та міський чернігівський, який захищатиме обласний центр. Крім того, в Чернігові також знаходиться Регіональне управління «Північ», в зону відповідальності якого входить Житомирська, Київська, Полтавська, Сумська, Черкаська, Чернігівська області та м. Київ. (С. 88 - 90)

Про авторів

Андрій Харук –  український військовий історик, доктор історичних наук, професор, колишній завідувач кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Спектр наукових інтересів: військова та воєнна історія, армія, історія військової техніки. Активно бере участь у міжнародних конференціях, присвячених питанням військової історії, історії науки і техніки в Україні та Польщі.  Головний редактор «Військово-наукового вісника», член робочої групи з розробки національної концепції військової історії.

Михайло Жирохов –  український історик, журналіст, військовий експерт, письменник, завідувач філії «Військово-історичний музей» Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського. Після переїзду до Чернігова з Донецька змінив сферу наукових інтересів і почав розвінчувати радянські міфи.  Є автором близько 300 друкованих праць в періодичних виданнях та більш ніж 40 книг. Зокрема, автор книги «Північний форпост. Чернігівський напрямок, 2022»: https://starshviddil.blogspot.com/2023/12/2022.html

ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Христина Парубій, Ірина Берлянд «Жінки на війні»

     Жінки на війні. Упорядкування Христини Парубій та Ірини Берлянд. – Київ: ДУХ І ЛІТЕРА, 2024. – 208 с.

            У книзі зібрано двадцять історій жінок, які стали військовими, щоб боротися проти російської агресії. В основі текстів – відеосюжети проєкту «Жінки на війні», що виходили на телеканалі Еспресо. Авторка ідеї та інтерв’юерка – Христина Парубій; тексти узгоджено з героїнями сюжетів.

            За підтримки Благодійної організації «Всеукраїнський Благодійний Фонд Жеваго».

            Книга «Жінки на війні» є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

Уривок з книги

Передмова

Христина Парубій. Жінки на війні

Пригадайте, чим ви хотіли займатися після закінчення школи, під час навчання в коледжі, університеті, коли вам було по дев’ятнадцять, двадцять років. Або коли вже мали сім’ю і щасливе життя. Чи підкрадалися колись думки про війну, бажання пройти медичні курси, навчитися володіти зброєю?

Більшість жінок, чиї історії зібрано в цій книжці, ніколи не пов’язували своє життя з військом. Їх до цього змусили війна і величезний, на мій погляд, обов’язок перед своєю державою.

Хоробрі, самодостатні та з великою любов’ю до України. Такими є жінки, які нині воюють на полі бою. І це не пафосні слова, адже без цих якостей ніхто добровільно на війну не пішов би. А вони вирішили, хай там що, стати пліч-о-пліч з чоловіками і зупинити ворога на фронті. Їх ніхто не змушував, не мобілізовував. Дехто з них навіть по кілька разів оббивав пороги військкомату – і нарешті досяг свого.

У лавах Збройних Сил України вони виконують бойові завдання нарівні з чоловіками. Стають командирами, беруть на себе велику відповідальність і керують військовими операціями, дістають поранення, стикаються з несправедливістю – і попри все залишаються у війську, аби наблизити нашу перемогу. На жаль, тут є історії жінок, які вже загинули, але мені ще вдалося з ними поспілкуватися.

Двадцять історій, які зібрані в цій книзі, – саме про таких жінок. Більшість з них до початку війни з росією, а саме до 2014 року, не мріяли взяти в руки зброю, стати медикинями, зв’язківцями чи водіями БМП, взагалі не думали про війну і про військо. Саме ворог змусив їх повністю змінити своє життя.

«Жінки на війні» – це книга на основі відеосюжетів, що виходять на телеканалі «Еспресо». Тексти узгоджено з героїнями або їхніми родичами. Проєкт розпочинався торік (прим.: 2022 року) з кількох сюжетів до Дня захисників та захисниць України 14 жовтня. Згодом ці сюжети стали регулярними. Я хотіла показати, що не лише чоловіки виконують роботу на полі бою, в окопах, – поруч з ними нарівні такі ж завдання виконують жінки. Поряд з історією кожної героїні ви знайдете QR-код з посиланням на відеосюжет про неї.  

Я хочу, аби хоча б кілька історій про тих, хто тримає для нас небо, закарбувалися в нашій пам’яті, щоб ми пам’ятали, завдяки кому можемо жити.

Про упорядниць

Христина Парубій – українська телеведуча і журналістка. На телеканалі Еспресо TV – ведуча новин. Також знімає сюжети на воєнну тематику та записує історії військових. У 2022 році запустила власний проєкт «Жінки на війні: історії від Христини Парубій», який триває досі. 20 розповідей про життя жінок – військових на фронті – увійшли до книжки «Жінки на війні», що нещодавно вийшла друком у видавництві «ДУХ І ЛІТЕРА». Працювала редактором на телеканалі «Суспільне. Львів» (2016 - 2019).

Ірина Берлянд – українська філософиня і психологиня. Співпрацює з видавництвом «ДУХ І ЛІТЕРА». Її дослідницькі інтереси повʼязані з філософією діалогу культур В.С.Біблера, з філософією освіти, зокрема з феноменами культури як предмета початкової освіти. Роздуми Ірини Берлянд про війну і мир (як поняття протилежне війні) були опубліковані на її сторінці у Фейсбук.