ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Людмила Долгоновська «Залізний генерал. Уроки людяності»

     Долгоновська Л. Залізний генерал. Уроки людяності. – Х. : Віват, 2024. – 208 с. : іл. – (Серія «Гордість нації»).

            24 лютого 2022 року Валерій Залужний, віддаючи накази, промовив слова, що стали символом українського спротиву: «Ця країна тримається на наших плечах».

Залізний генерал, легендарна постать, Герой України, Головнокомандувач Збройних Сил України (2021 – 2024), воєначальник, якого історія запам’ятає людиною, яка зламала план російського «бліцкригу» й розвінчала міф про непереможність російської армії, один зі 100 найвпливовіших людей 2022 року за версією журналу Time.

Який він насправді? Якою є історія становлення великого воєначальника, відомого загалу як залізний, а близьким – як щирий, скромний, вимогливий і водночас турботливий? Книжка Людмили Долгоновської дозволить зазирнути за лаштунки доленосних подій, почути голоси тих, хто стояв пліч-о-пліч із Валерієм Залужним. Як очевидиця авторка розповідає, хто підтримував генерала та що додавало йому наснаги просто «робити свою роботу», – а насправді керувати й уособлювати легендарне українське військо, кожного воїна, який тримає оборону й звитяжно виборює для України можливість бути.

Книга «Залізний генерал. Уроки людяності» – це нонфікшн, з якого ви почуєте про Валерія Залужного як особистість та військового професіонала, й отримаєте унікальні уроки лідерства з описом реальних ситуацій з початку повномасштабного вторгнення. У книзі «Залізний генерал» Людмила Долгоновська надає близький погляд на життя Головнокомандувача Збройних Сил України у 2021-2024 роках, під керівництвом якого українські воїни зустріли ворога із початком повномасштабного вторгнення російської армії, та водночас описує перші кроки у кар’єрі Залужного, що сформували особистість майбутнього Героя російсько-української війни.

Очевидиця подій і радниця Головнокомандувача зі стратегічних комунікацій Людмила Долгоновська описує не тільки знакові етапи в роботі Валерія Залужного під час повномасштабної війни, але й супроводжує біографічні факти важливими цитатами та коментарями наближених людей, що надають новий погляд на постать Головнокомандувача.

У виданні використані фотографії з особистого архіву Людмили Долгоновської та інших приватних архівів. В оформленні обкладинки використано фото Оксани Парафенюк. Книга містить понад 20 посилань у вигляді qr-кодів на архівні відео, а також на вибрані заяви, звернення й промови Валерія Залужного.

 Книга Людмили Долгоновської «Залізний генерал. Уроки людяності» є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

Зміст книги «Залізний генерал. Уроки людяності»

Передмова ………………………………………………………………….…..7

Частина І. ОБ’ЄДНАНІ. УРОКИ ВІЙНИ …………….………..….….11

24 лютого. Ця країна тримається на наших плечах!….......13

Становлення. Дитинство………………………………...……............22

Підготовка до відбиття повномасштабного вторгнення...27

Становлення. Військова освіта…………………………..…………….32

Становлення. Служба на тлі колапсу армії………..…………...40

Становлення. 2014—2015 роки………………………….……….……55

Дивися! Запам’ятовуй! Ти маєш це потім розказати…….…61

Становлення. Життя на валізах………………………………...……...73

Задача захистити Київ………………………………………………...……79

Становлення. Головнокомандувач……….………………………...86

Частина ІІ. УРОКИ ЛЮДЯНОСТІ…………………………………..…….91

Урок 1. Бути професіоналом……………………………………….…..93

Урок 2. Лідерство в часи війни………………………………….….114

Урок 3. Бути героєм, а не зіркою…………………………..……..142

Урок 4. Об’єднувати команду………………………………….……158

Урок 5. Любити й вміти показати любов…………………….171

Урок 6. Навчатися впродовж життя…………………….……….176

Вибрані цитати часів великої війни………………………………..189

Уривок з книги

Частина І. Об’єднані. Уроки війни

24 лютого. Ця країна тримається на наших плечах!

Близько десятої ранку, перейшовши через внутрішній дворик Генерального штабу, я опинилася біля непримітних дерев’яних дверей, які ведуть до бункера. Разом із теплим, вогким, трохи спертим повітрям на мене накотилася важкість зробленого вибору. Як цивільна я ще могла скористатися правом працювати віддалено. Увійшовши ж до бункера, брала на себе повну відповідальність комунікувати від імені Головнокомандувача ЗСУ в такий критичний час, де кожне слово, кожна публікація мали надзвичайно потужний ефект. Мої колеги-військові якраз отримували штатну зброю. Я взяла її також –  нею стало слово.

Пройшовши кілька постів охорони та ліфтом спустившись на сімнадцять поверхів, я зайшла до приміщення, де вже розгорнули Головний пункт управління військами.

Там панувала робоча атмосфера: дзвінки, доповіді, документи. За довгим столом – вище військове керівництво країни. Поряд розклали величезні карти оперативної обстановки, до яких час від часу підходив Валерій Залужний. На електронному табло вгорі – два виміри часу: реальний і оперативний, який відраховував години від початку відкритого вторгнення. Цей циферблат віддаляв нас від мирного життя, поглиблював прірву між невідомістю й колись спланованим майбутнім, назавжди розривав будь-які зв’язки з Росією та її громадянами.

Цей заглиблений пункт управління побудували в радянський час, готуючись до ядерної війни. Тут є сходи й ліфт, таємні виходи в різні частини Києва – справжнє підземне містечко. Бункер привели до ладу за кілька років до повномасштабної війни. Власне, цим ремонтом у 2015–2017 роках керував Валерій Залужний. І саме йому довелося тут днювати й ночувати у вирішальні для країни часи.

Щойно ввійшла до бункера, зустріла схвильованого полковника Олександра Металіді, помічника Головнокомандувача. Він промовив до мене:

- Ти маєш це десь написати! Шеф, коли віддавав наказ одному з комбригів, прямо кричав у слухавку: «Зрозумій, ця країна тримається на наших плечах!».

Для мене цей вислів став гаслом війни.

Я не могла відвести очей від Головнокомандувача. Тоді ще генерал-лейтенант, (нині генерал) Залужний мав спокійний, зосереджений вигляд. У словах і рухах відчувалося – він знає, що робить, усе під контролем. Сидів по центру довгого столу. Перед ним монітори, телефони, мобільний. Говорив із командувачами військ (сил) через відеозв’язок – заслуховував доповіді й віддавав накази.

Два заступники – генерал-лейтенант Євген Мойсюк і генерал-полковник Віктор Балан, а також начальник Генштабу генерал-лейтенант Сергій Шаптала сиділи обабіч нього. По колу – заступники міністра оборони Іван Руснак і Ганна Маляр, начальники органів військового управління, колишні начальники Генштабу Віктор Муженко й Сергій Корнійчук.

Офіцери наносили обстановку на велетенські паперові карти. Над тими ж картами часто стояли генерали. Один із таких моментів, коли над картою працювали два Головнокомандувачі – теперішній, Валерій Залужний, і колишній, Віктор Муженко, – я сфотографувала. Як приклад єднання й служіння всіх і кожного своїй країні.

Я знайшла собі місце в кутку. Наді мною висіла купа піксельних чоловічих курток, здавалося, мене й не видно за ними. Боялася, якщо Залужний побачить мене, то скаже – бери дитину та їдь із міста. Я цього водночас і хотіла, і не хотіла: хотіла як мама дев'ятирічного сина й не хотіла як громадянка своєї держави.

Десь о четвертій вечора в кімнату внесли чай у металевому бідоні, черпак, пластикові стаканчики й кілька тарілок з бутербродами з дешевих ковбаси-сиру. Усі брали їх машинально та їли, навіть не дивлячись. Я наливала генералам чай, непомітно забирала чашки.

Міцний чорний чай без цукру. Згодом ми вже не питали, заварювати чи ні. Знали, що він має стояти на його столі.

Пізно ввечері головком підійшов до мене. Я підвелася назустріч. Сказала щось безглузде на кшталт: «Валерію Федоровичу, усе буде добре». Він міцно обійняв мене, усміхнувся. Відтепер у мене було беззаперечне право перебувати й працювати тут…

Про авторку

Людмила Долгоновська – експертка у галузі стратегічних комунікацій, кандидатка філософських наук. Керівниця служби президента American University Кyiv, запрошена лекторка низки університетів. Від липня 2021 року до початку березня 2023 року – радниця зі стратегічних комунікацій Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного.