Хоча війна ще далека від завершення, однак очевидно, що вже зараз потрібно почати збирати матеріали і намагатися по максимуму зберегти інформацію про ці події. Хоча дана робота без залучення документів представляє собою виключно компіляцію публікацій ЗМІ різного рівня – перш за все місцевих з намаганнями розібратися у хитросплетінні військових планів та реальності, однак навіть така робота буде цікавою та важливою для розуміння того, що відбувалось на сіверському напрямку з кінця лютого до початку квітня 2022 року.
Книга
Михайла Жирохова «Північний форпост. Чернігівський напрямок, 2022» є у фонді
Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.
Це книга про бойові дії, які розгорнулись на території
Чернігівщини після повномасштабного вторгнення рф 24 лютого 2022 року. В ній
військовий історик Михайло Жирохов, який був свідком цієї кампанії, намагається
«по гарячих слідах» надати хронологію подій.
Видання
присвячене героїчній обороні Чернігівщини і міста Чернігів під час
повномасштабного вторгнення рф на територію України в 2022 році. Події книги
охоплюють період з 24 лютого до 1 квітня 2022 року: сили та плани протиборчих
сторін, хронологія подій, здобутки та втрати, героїчний спротив ЗСУ та ТРО
окупантам. Також включені матеріали про Славутич, Бровари, ЧАЕС; фото, таблиці,
біографії військових лідерів, які очолювали оборону Чернігівщини тощо.
Вступ
Широкомасштабне вторгнення росії в
Україну, яке почалося 24 лютого 2022 року, варто розглядати тільки як
продовження війни, яка почалася ще в лютому 2014 року з окупації Криму.
Проте
станом на травень 2022 року «Велика» війна чітко розділилася на два етапи:
24
лютого – 1 квітня 2022 року. Вторгнення російської армії за всіма
напрямками, включаючи Донбас та окупований Крим, окупація частини території
України, спроба захоплення Києва. І нарешті – вихід із території Київської,
Чернігівської та Сумської областей.
з
1 квітня і донині.
Отже,
очевидно, що умовно перший етап має певні особливості ведення бойових дій як з
боку рф, так і з боку України. Причому військова поразка російської армії при
спробі взяти столицю України чимало пов’язана
з досить успішними діями українського командування на сумському та
чернігівському напрямах.
Сили та плани
протиборчих сторін
На території Чернігівської області,
яка має досить велику площу, проте малонаселена, до лютого 2022 року базувалося
не так вже й багато підрозділів Збройних Сил України. Фактично всі сили та засоби
були зосереджені у трьох населених пунктах – Чернігів, Гончарівське та Десна. Крім
того, в регіоні знаходилася частина Національної Гвардії та досить значне
угруповання Держприкордонслужби.
Щодо планів майбутніх бойових дій на
сіверському напрямку, то тут можна говорити лише про припущення, оскільки, ясна
річ, що офіційно ні український, ні російський Генштаб про це не писав. Тому
вся інформація щодо українських планів почерпнута лише з відкритих джерел, а
щодо російських – вже за фактом бойових дій.
Перш за все варто сказати, що обидві
сторони не розглядали чернігівський та сумський напрями як окрему операційну
зону, а лише як плацдарм: для росіян – для наступу на Київ, для ЗСУ відповідно
– як таке собі передпілля знов-таки для оборони Києва. Виходячи з цього і
будувалися плани.
Українські плани оборони, очевидно,
змінювалися, починаючи з 2014 року. За даними автора, буквально до 2019 року
реально розглядався план оборони Києва, в рамках реалізації якого 1-а окрема
танкова бригада «відтягувалася» з пункту постійної дислокації у Гончарівському
на оборонний рубіж Бровари. При цьому за Чернігів не планувалося «триматися», обмежившись
підривом мостів через численні річки, що за задумом нашого Генштабу мало
суттєво сповільнити темп наступу. Однак, як показали події березня 2022 року, в
якийсь момент план був кардинально переглянутий і картина боїв була геть інша.
Російський задум операції зі взяття
Києва був дуже простим і загалом повторював дії СРСР в Чехословаччині у 1968
році та в Афганістані у 1989 році – взяття під контроль вертолітним десантом
кількох аеропортів під Києвом, посилення угруповання технікою та особовим складом
посадковим способом військово-транспортними літаками, а потім повна блокада
мотопіхотою та танками, які мали піти через Чернігівську та Сумську області.
При цьому, згідно з даними російської
розвідки, населення прикордонних областей було налаштоване про-російськи, а
отже військові і спланували швидкий рейд в похідному порядку, який не
враховував навіть гіпотетичну можливість штурму населених пунктів (максимум,
якщо судити з трофейних документів, планувалося їх блокувати) і опір
української армії (тут можна припустити, що про якісь деталі українського плану
оборони росіяни могли знати).
Перші дні
Вранці о 05:00 24 лютого путін
оголосив війну Україні, яку він сором’язливо назвав
«спеціальною військовою операцією». Війну росія розпочала масованою ракетною
атакою, в якій були задіяні тактичні балістичні ракети 9К720 «Іскандер», а
також крилаті ракети повітряного базування. За перші години були обстріляні
важливі об’єкти військової інфраструктури України –
штаби, бази, склади боєприпасів, заводи, авіабази та аеродроми. Щодо
Чернігівщини, то тут під обстріли теж попали всі можливі місця базування
авіації та дислокації військових, у тому числі аеродром Державної служби з
надзвичайних ситуацій у Ніжині, де загинули троє людей – один поліцейський та
два рятувальника.
На кордоні очевидно, що перший удар прийняли на себе прикордонники. Зранку по трьом прикордонним пунктам пропуску – «Сеньківка», «Нові Яриловичі» та «Грем’яч» – був нанесений удар з РСЗВ «Град» – причому як з російської, так і з білоруської території. Одночасно почалось наземне вторгнення – вже близько 07:00 через Сеньківку (до речі, саме тут – на перетині кордонів трьох держав – розташований широко відомий в радянські часи «Монумент дружби народів») на територію України з Білорусі стала заходити бронетехніка. Характерно, що росіяни пішли відразу трьома напрямками – ріпкинським, седнівським та сосницьким – минаючи населені пункти, не зриваючи українські прапори та не займаючи адміністративних будівель.Однак українські військові були готові до такого розвитку подій…
Про автора
Михайло Жирохов – військовий історик.
Закінчив Донецький державний університет. Сфера наукових інтересів – історія
локальних конфліктів після 1945 року, історія Другої світової війни.
Автор хоче винести подяку всім, хто
тим чи іншим чином сприяв появі на світ цього видання. Насамперед – це колеги
по Чернігівському історичному музею, які надали фото та матеріали, тим
«спеціальним людям», які скромно залишилися в тіні, проте надали неоціненну
допомогу своїми консультаціями та конкретними матеріалами.
Михайло Жирохов дякує всім захисникам
міста Чернігів, які змогли його відстояти.
Немає коментарів:
Дописати коментар