ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Михайл Жирохов «1-ша окрема танкова Сіверська бригада в боях за Чернігів». Суспільно-політичне видання

      Жирохов М. 1-ша окрема танкова Сіверська бригада в боях за Чернігів. – Чернігів: Княжий Вал, 2024 – 78 с.

1-ша окрема танкова Сіверська бригада є одним з найбільш укомплектованих та підготовлених танкових підрозділів Збройних Сил України. Бригада дислокується в Чернігівській області та брала активну участь у відбитті російської агресії на цьому напрямку.

Протягом перших місяців повномасштабного вторгнення підрозділи бригади вели запеклі оборонні бої за контроль над Чернігівщиною, намагаючись стримати просування російських військ. Танкісти та механізовані частини бригади завдавали ударів по техніці та живій силі противника, підтримували дії інших підрозділів ЗСУ. Незважаючи на складну ситуацію, 1-ша танкова бригада разом з іншими військовими частинами змогла відстояти Чернігів від захоплення російськими загарбниками.

Ця боротьба стала одним з прикладів мужності та стійкості українських Збройних Сил у протистоянні російській агресії на початковому етапі війни. Наразі 1-ша окрема танкова Сіверська бригада продовжує виконувати важливі бойові завдання в обороні північних регіонів України. Її досвід та професіоналізм відіграють ключову роль у захисті українських земель.

            Автор висловлює величезну та щиру вдячність прес-офіцерові 1-ї окремої Сіверської бригади Діні Вонг, а також Олегу Гончаруку, Костянтину Дерев’янку та Сергію Лаєвському за всеосяжну допомогу, надану під час роботи над матеріалом.

Книга  Михайла Жирохова «1-ша окрема танкова Сіверська бригада в боях за Чернігів» є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

Уривки з книги

Вступ

            Танки на полі бою в умовах сучасної війни все ще зостаються доволі потужним аргументом. І це доказала російсько-українська війна, яка точиться з 2014 року. Звісно, що важко порівнювати етап боєзіткнення на Донбасі в 2014 – 2015 роках і широкомасштабне вторгнення з 24 лютого 2022 року. Однак навіть у повноцінному протистоянні з кадровою російською армією з масованим використанням авіації, ракет та артилерії танки показали себе з найкращої сторони. А особливо при обороні міст, де вони змогли підсилити загони легкої піхоти. І яскравий приклад – оборона Чернігова та Чернігівщини (24 лютого – 1 квітня 2022 року). І основним діючим військовим організмом, який забезпечив перемогу, стала окрема «Сіверська» танкова бригада. (с. 4)

Коротка історія бригади

(1997 – 2022 рр.)

            1-ша окрема танкова бригада Збройних Сил України була сформована у 1997 році на основі 292-го танкового полку 72-ї механізованої дивізії колишньої радянської армії. Новому підрозділу було залишено Бойовий прапор 292-го танкового полку, його бойові ордени та історичний формуляр.

            Процес організації пройшов доволі гладко, оскільки обидва полки розміщувалися на одній базі – в смт Гончарівське Чернігівської області. (с. 5)

Початок війни

            Вже з кінця 2021 року багатьом військовим було зрозуміло, що російського вторгнення не уникнути, почалась підготовка. Торкнулась вона і 1-ї танкової. Бійці, які тільки прибули з чергової ротації з Донбасу, були залучені до масштабних командно-штабних навчань «Заметіль-2022». Варто сказати, що під цією «легендою» фактично почалось розгортання бригади біля кордонів з рф та білоруссю. (с. 11)

Перший день (24 лютого)

Початок

Вранці 24 лютого о 05:00 путін оголосив війну Україні, яку сором’язливо назвав «спеціальною військовою операцією». Росія розпочала війну масованою ракетною атакою, в якій були задіяні тактичні балістичні ракети «Іскандер», а також крилаті ракети повітряного базування. За перші години були обстріляні важливі об’єкти військової інфраструктури України – штаби, бази, склади боєприпасів, заводи, авіабази та аеродроми.

Щодо Чернігівщини, то тут під обстріл теж потрапили всі можливі місця базування авіації та дислокації військових частин, і перш за все місце постійної дислокації 1-ї танкової бригади – смт Гончарівське. Однак завдяки підготовчим моментам ворогу нанести ураження танкістам не вдалось. (с. 14)

Про автора

Михайло Жирохов - український історик, журналіст, військовий експерт, письменник, завідувач філії «Військово-історичний музей» Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського. Після переїзду до Чернігова з Донецька змінив сферу наукових інтересів і почав розвінчувати радянські міфи. Є автором близько 300 друкованих праць в періодичних виданнях та більш ніж 40 книг. Зокрема, автор книги «Північний форпост. Чернігівський напрямок, 2022». У співавторстві з Андрієм Харуком видав книгу «Бойова хроніка 2022 року»:  

 https://starshviddil.blogspot.com/2023/12/2022.html

https://starshviddil.blogspot.com/2025/05/2022.html

ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Андрій Харук, Михайло Жирохов «Бойова хроніка 2022 року». Науково-популярне видання

    Харук А., Жирохов М. Бойова хроніка 2022 року. Київ. Видавництво РАЦІО, 2024. 240 с.: іл.

            Російсько-українська війна, яка почалась в лютому 2014 року, стала найбільшим військовим конфліктом в Європі з 1945 року. До 24 лютого 2022 року це не було очевидним через гібридний формат дій росіян. Але в цей день російська федерація за підтримки авіації і флоту та з використанням крилатих і балістичних ракет розпочала широкомасштабну агресію, масштаби і жорстокість якої вразили весь світ.

            Попри те, що бойові дії тривають, дуже важливо по гарячих слідах фіксувати хронологію подій. Саме це і намагаються зробити військові історики Андрій Харук та Михайло Жирохов у своїй роботі «Бойова хроніка 2022 року». Це не повноцінне дослідження, яке в принципі не може бути проведено на цей момент, але серія нарисів, які включають в себе описи бойових дій навколо Києва, Чернігова, Харкова та Сум, операції по звільненню Харківщини і правобережної Херсонщини та інші події російсько-української війни впродовж 2022 року.

            Книга Андрія Харука і Михайла Жирохова «Бойова хроніка 2022 року» є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

Уривок з книги

Перші дні

            Вранці о 05:00 24 лютого путін оголосив війну Україні, яку він сором’язливо назвав «спеціальною військовою операцією». Росія розпочала вторгнення масованою ракетною атакою, в якій були задіяні тактичні балістичні ракети «Іскандер» та крилаті ракети повітряного базування. За перші години були обстріляні важливі об’єкти військової інфраструктури України – штаби, бази, склади боєприпасів, заводи, авіабази та аеродроми.

            Щодо Чернігівщини, то тут під обстріл теж попали всі можливі місця базування авіації та дислокації військових частин, в тому числі аеродром Державної служби з надзвичайних ситуацій у Ніжині. В останньому випадку загинули п’ятеро людей – співробітники ДСНС та поліції.

            Перший удар прийняли на себе прикордонники. Зранку по трьох прикордонних пунктах пропуску – «Сеньківка», «Нові Яриловичі» та «Грем’яч» – було завдано ударів з РСЗВ «Град» – причому як з російської, так і з білоруської території. Варто зауважити, що це сталося ще до закінчення виступу путіна, який фактично був оголошенням війни. Так, о 04:20 по розташуванню відділу прикордонної служби «Дніпровське» (Чернігівський район) з безпілотників було скинуто декілька вибухових пристроїв, що призвело до поранення семи прикордонників. Незважаючи на це, прикордонники виконали своє завдання, підірвавши міст через Дніпро на кордоні з Білоруссю.

            Масштабне наземне вторгнення почалося вже близько 07:00, коли через прикордонний пост «Сеньківка» на територію України з Білорусі стала заходити бронетехніка.

            Характерно, що росіяни пішли одразу трьома напрямками – ріпкинським, седнівським та сосницьким – минаючи населені пункти, не зриваючи українські прапори та не займаючи адміністративних будівель.

            Однак українські військові були готові до такого розвитку подій. Річ у тім, що на тлі стягування російських військ на кордоні, яке відбувалось з осені 2021 року в межах командно-штабних навчань «Заметіль-2022», з початку лютого 2022 року розпочалось розгортання в бойові порядки армійських підрозділів (передусім це були підрозділи 1-ї окремої Сіверської танкової бригади).

            Одночасно за декілька днів до вторгнення до складу Збройних Сил почали ставити чоловіків, які підписали контракт на проходження служби в лавах оперативного резерву першої черги. Так, згідно з офіційними даними на Чернігівщині до лав Збройних Сил планували призвати 3,5 тисячі резервістів.

Активізувалось також формування підрозділів територіальної оборони – в Чернігівській області дислокована 119-та бригада, до складу якої входить шість батальйонів: по одному в кожному з п’яти районів області та міський чернігівський, який захищатиме обласний центр. Крім того, в Чернігові також знаходиться Регіональне управління «Північ», в зону відповідальності якого входить Житомирська, Київська, Полтавська, Сумська, Черкаська, Чернігівська області та м. Київ. (С. 88 - 90)

Про авторів

Андрій Харук –  український військовий історик, доктор історичних наук, професор, колишній завідувач кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Спектр наукових інтересів: військова та воєнна історія, армія, історія військової техніки. Активно бере участь у міжнародних конференціях, присвячених питанням військової історії, історії науки і техніки в Україні та Польщі.  Головний редактор «Військово-наукового вісника», член робочої групи з розробки національної концепції військової історії.

Михайло Жирохов –  український історик, журналіст, військовий експерт, письменник, завідувач філії «Військово-історичний музей» Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського. Після переїзду до Чернігова з Донецька змінив сферу наукових інтересів і почав розвінчувати радянські міфи.  Є автором близько 300 друкованих праць в періодичних виданнях та більш ніж 40 книг. Зокрема, автор книги «Північний форпост. Чернігівський напрямок, 2022»: https://starshviddil.blogspot.com/2023/12/2022.html

ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Христина Парубій, Ірина Берлянд «Жінки на війні»

     Жінки на війні. Упорядкування Христини Парубій та Ірини Берлянд. – Київ: ДУХ І ЛІТЕРА, 2024. – 208 с.

            У книзі зібрано двадцять історій жінок, які стали військовими, щоб боротися проти російської агресії. В основі текстів – відеосюжети проєкту «Жінки на війні», що виходили на телеканалі Еспресо. Авторка ідеї та інтерв’юерка – Христина Парубій; тексти узгоджено з героїнями сюжетів.

            За підтримки Благодійної організації «Всеукраїнський Благодійний Фонд Жеваго».

            Книга «Жінки на війні» є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

Уривок з книги

Передмова

Христина Парубій. Жінки на війні

Пригадайте, чим ви хотіли займатися після закінчення школи, під час навчання в коледжі, університеті, коли вам було по дев’ятнадцять, двадцять років. Або коли вже мали сім’ю і щасливе життя. Чи підкрадалися колись думки про війну, бажання пройти медичні курси, навчитися володіти зброєю?

Більшість жінок, чиї історії зібрано в цій книжці, ніколи не пов’язували своє життя з військом. Їх до цього змусили війна і величезний, на мій погляд, обов’язок перед своєю державою.

Хоробрі, самодостатні та з великою любов’ю до України. Такими є жінки, які нині воюють на полі бою. І це не пафосні слова, адже без цих якостей ніхто добровільно на війну не пішов би. А вони вирішили, хай там що, стати пліч-о-пліч з чоловіками і зупинити ворога на фронті. Їх ніхто не змушував, не мобілізовував. Дехто з них навіть по кілька разів оббивав пороги військкомату – і нарешті досяг свого.

У лавах Збройних Сил України вони виконують бойові завдання нарівні з чоловіками. Стають командирами, беруть на себе велику відповідальність і керують військовими операціями, дістають поранення, стикаються з несправедливістю – і попри все залишаються у війську, аби наблизити нашу перемогу. На жаль, тут є історії жінок, які вже загинули, але мені ще вдалося з ними поспілкуватися.

Двадцять історій, які зібрані в цій книзі, – саме про таких жінок. Більшість з них до початку війни з росією, а саме до 2014 року, не мріяли взяти в руки зброю, стати медикинями, зв’язківцями чи водіями БМП, взагалі не думали про війну і про військо. Саме ворог змусив їх повністю змінити своє життя.

«Жінки на війні» – це книга на основі відеосюжетів, що виходять на телеканалі «Еспресо». Тексти узгоджено з героїнями або їхніми родичами. Проєкт розпочинався торік (прим.: 2022 року) з кількох сюжетів до Дня захисників та захисниць України 14 жовтня. Згодом ці сюжети стали регулярними. Я хотіла показати, що не лише чоловіки виконують роботу на полі бою, в окопах, – поруч з ними нарівні такі ж завдання виконують жінки. Поряд з історією кожної героїні ви знайдете QR-код з посиланням на відеосюжет про неї.  

Я хочу, аби хоча б кілька історій про тих, хто тримає для нас небо, закарбувалися в нашій пам’яті, щоб ми пам’ятали, завдяки кому можемо жити.

Про упорядниць

Христина Парубій – українська телеведуча і журналістка. На телеканалі Еспресо TV – ведуча новин. Також знімає сюжети на воєнну тематику та записує історії військових. У 2022 році запустила власний проєкт «Жінки на війні: історії від Христини Парубій», який триває досі. 20 розповідей про життя жінок – військових на фронті – увійшли до книжки «Жінки на війні», що нещодавно вийшла друком у видавництві «ДУХ І ЛІТЕРА». Працювала редактором на телеканалі «Суспільне. Львів» (2016 - 2019).

Ірина Берлянд – українська філософиня і психологиня. Співпрацює з видавництвом «ДУХ І ЛІТЕРА». Її дослідницькі інтереси повʼязані з філософією діалогу культур В.С.Біблера, з філософією освіти, зокрема з феноменами культури як предмета початкової освіти. Роздуми Ірини Берлянд про війну і мир (як поняття протилежне війні) були опубліковані на її сторінці у Фейсбук. 

ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Людмила Долгоновська «Залізний генерал. Уроки людяності»

     Долгоновська Л. Залізний генерал. Уроки людяності. – Х. : Віват, 2024. – 208 с. : іл. – (Серія «Гордість нації»).

            24 лютого 2022 року Валерій Залужний, віддаючи накази, промовив слова, що стали символом українського спротиву: «Ця країна тримається на наших плечах».

Залізний генерал, легендарна постать, Герой України, Головнокомандувач Збройних Сил України (2021 – 2024), воєначальник, якого історія запам’ятає людиною, яка зламала план російського «бліцкригу» й розвінчала міф про непереможність російської армії, один зі 100 найвпливовіших людей 2022 року за версією журналу Time.

Який він насправді? Якою є історія становлення великого воєначальника, відомого загалу як залізний, а близьким – як щирий, скромний, вимогливий і водночас турботливий? Книжка Людмили Долгоновської дозволить зазирнути за лаштунки доленосних подій, почути голоси тих, хто стояв пліч-о-пліч із Валерієм Залужним. Як очевидиця авторка розповідає, хто підтримував генерала та що додавало йому наснаги просто «робити свою роботу», – а насправді керувати й уособлювати легендарне українське військо, кожного воїна, який тримає оборону й звитяжно виборює для України можливість бути.

Книга «Залізний генерал. Уроки людяності» – це нонфікшн, з якого ви почуєте про Валерія Залужного як особистість та військового професіонала, й отримаєте унікальні уроки лідерства з описом реальних ситуацій з початку повномасштабного вторгнення. У книзі «Залізний генерал» Людмила Долгоновська надає близький погляд на життя Головнокомандувача Збройних Сил України у 2021-2024 роках, під керівництвом якого українські воїни зустріли ворога із початком повномасштабного вторгнення російської армії, та водночас описує перші кроки у кар’єрі Залужного, що сформували особистість майбутнього Героя російсько-української війни.

Очевидиця подій і радниця Головнокомандувача зі стратегічних комунікацій Людмила Долгоновська описує не тільки знакові етапи в роботі Валерія Залужного під час повномасштабної війни, але й супроводжує біографічні факти важливими цитатами та коментарями наближених людей, що надають новий погляд на постать Головнокомандувача.

У виданні використані фотографії з особистого архіву Людмили Долгоновської та інших приватних архівів. В оформленні обкладинки використано фото Оксани Парафенюк. Книга містить понад 20 посилань у вигляді qr-кодів на архівні відео, а також на вибрані заяви, звернення й промови Валерія Залужного.

 Книга Людмили Долгоновської «Залізний генерал. Уроки людяності» є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

Зміст книги «Залізний генерал. Уроки людяності»

Передмова ………………………………………………………………….…..7

Частина І. ОБ’ЄДНАНІ. УРОКИ ВІЙНИ …………….………..….….11

24 лютого. Ця країна тримається на наших плечах!….......13

Становлення. Дитинство………………………………...……............22

Підготовка до відбиття повномасштабного вторгнення...27

Становлення. Військова освіта…………………………..…………….32

Становлення. Служба на тлі колапсу армії………..…………...40

Становлення. 2014—2015 роки………………………….……….……55

Дивися! Запам’ятовуй! Ти маєш це потім розказати…….…61

Становлення. Життя на валізах………………………………...……...73

Задача захистити Київ………………………………………………...……79

Становлення. Головнокомандувач……….………………………...86

Частина ІІ. УРОКИ ЛЮДЯНОСТІ…………………………………..…….91

Урок 1. Бути професіоналом……………………………………….…..93

Урок 2. Лідерство в часи війни………………………………….….114

Урок 3. Бути героєм, а не зіркою…………………………..……..142

Урок 4. Об’єднувати команду………………………………….……158

Урок 5. Любити й вміти показати любов…………………….171

Урок 6. Навчатися впродовж життя…………………….……….176

Вибрані цитати часів великої війни………………………………..189

Уривок з книги

Частина І. Об’єднані. Уроки війни

24 лютого. Ця країна тримається на наших плечах!

Близько десятої ранку, перейшовши через внутрішній дворик Генерального штабу, я опинилася біля непримітних дерев’яних дверей, які ведуть до бункера. Разом із теплим, вогким, трохи спертим повітрям на мене накотилася важкість зробленого вибору. Як цивільна я ще могла скористатися правом працювати віддалено. Увійшовши ж до бункера, брала на себе повну відповідальність комунікувати від імені Головнокомандувача ЗСУ в такий критичний час, де кожне слово, кожна публікація мали надзвичайно потужний ефект. Мої колеги-військові якраз отримували штатну зброю. Я взяла її також –  нею стало слово.

Пройшовши кілька постів охорони та ліфтом спустившись на сімнадцять поверхів, я зайшла до приміщення, де вже розгорнули Головний пункт управління військами.

Там панувала робоча атмосфера: дзвінки, доповіді, документи. За довгим столом – вище військове керівництво країни. Поряд розклали величезні карти оперативної обстановки, до яких час від часу підходив Валерій Залужний. На електронному табло вгорі – два виміри часу: реальний і оперативний, який відраховував години від початку відкритого вторгнення. Цей циферблат віддаляв нас від мирного життя, поглиблював прірву між невідомістю й колись спланованим майбутнім, назавжди розривав будь-які зв’язки з Росією та її громадянами.

Цей заглиблений пункт управління побудували в радянський час, готуючись до ядерної війни. Тут є сходи й ліфт, таємні виходи в різні частини Києва – справжнє підземне містечко. Бункер привели до ладу за кілька років до повномасштабної війни. Власне, цим ремонтом у 2015–2017 роках керував Валерій Залужний. І саме йому довелося тут днювати й ночувати у вирішальні для країни часи.

Щойно ввійшла до бункера, зустріла схвильованого полковника Олександра Металіді, помічника Головнокомандувача. Він промовив до мене:

- Ти маєш це десь написати! Шеф, коли віддавав наказ одному з комбригів, прямо кричав у слухавку: «Зрозумій, ця країна тримається на наших плечах!».

Для мене цей вислів став гаслом війни.

Я не могла відвести очей від Головнокомандувача. Тоді ще генерал-лейтенант, (нині генерал) Залужний мав спокійний, зосереджений вигляд. У словах і рухах відчувалося – він знає, що робить, усе під контролем. Сидів по центру довгого столу. Перед ним монітори, телефони, мобільний. Говорив із командувачами військ (сил) через відеозв’язок – заслуховував доповіді й віддавав накази.

Два заступники – генерал-лейтенант Євген Мойсюк і генерал-полковник Віктор Балан, а також начальник Генштабу генерал-лейтенант Сергій Шаптала сиділи обабіч нього. По колу – заступники міністра оборони Іван Руснак і Ганна Маляр, начальники органів військового управління, колишні начальники Генштабу Віктор Муженко й Сергій Корнійчук.

Офіцери наносили обстановку на велетенські паперові карти. Над тими ж картами часто стояли генерали. Один із таких моментів, коли над картою працювали два Головнокомандувачі – теперішній, Валерій Залужний, і колишній, Віктор Муженко, – я сфотографувала. Як приклад єднання й служіння всіх і кожного своїй країні.

Я знайшла собі місце в кутку. Наді мною висіла купа піксельних чоловічих курток, здавалося, мене й не видно за ними. Боялася, якщо Залужний побачить мене, то скаже – бери дитину та їдь із міста. Я цього водночас і хотіла, і не хотіла: хотіла як мама дев'ятирічного сина й не хотіла як громадянка своєї держави.

Десь о четвертій вечора в кімнату внесли чай у металевому бідоні, черпак, пластикові стаканчики й кілька тарілок з бутербродами з дешевих ковбаси-сиру. Усі брали їх машинально та їли, навіть не дивлячись. Я наливала генералам чай, непомітно забирала чашки.

Міцний чорний чай без цукру. Згодом ми вже не питали, заварювати чи ні. Знали, що він має стояти на його столі.

Пізно ввечері головком підійшов до мене. Я підвелася назустріч. Сказала щось безглузде на кшталт: «Валерію Федоровичу, усе буде добре». Він міцно обійняв мене, усміхнувся. Відтепер у мене було беззаперечне право перебувати й працювати тут…

Про авторку

Людмила Долгоновська – експертка у галузі стратегічних комунікацій, кандидатка філософських наук. Керівниця служби президента American University Кyiv, запрошена лекторка низки університетів. Від липня 2021 року до початку березня 2023 року – радниця зі стратегічних комунікацій Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного. 

ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Артем Шевченко «Воєнна розвідка України. У небі, на морі, на землі». Громадсько-політичне видання

    Шевченко Артем. Воєнна розвідка України. У небі, на морі, на землі. – Київ: Yakaboo Publishing, 2024. – 192 с. : іл.

            Унікальні спецоперації української воєнної розвідки, що відбувалися у 2022-2023 роках у трьох природних стихіях – у небі, на морі і на землі, під час спротиву російській військовій агресії. Як проривалися повітрям на «Азовсталь», як звільняли острів Зміїний у Чорному морі та Харківщину на суходолі, а також як збивали російських льотчиків-асів. Коментарі посадових осіб та учасників подій, цікаві факти та фото. Книжка для широкого кола читачів. Передмова начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України, генерал-лейтенанта Кирила Буданова.

            Присвячується світлій пам’яті всіх загиблих військовослужбовців Сил безпеки та оборони України, які захищали державу від російської збройної агресії.

            Книга Артема Шевченка «Воєнна розвідка України. У небі, на морі, на землі» є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

Уривки з книги

Авіапрорив на «Азовсталь». Небо

            Жорстока війна, якої не бачив світ з часів Другої світової.

            Маріуполь, місто Святої Марії, – півмільйонний український металургійний центр на морських берегах Азову.

            86 днів облоги гарнізону в оточенні потужніших сил агресора.

            7 бойових вильотів 16-ма вертольотами армійської авіації крізь щільну протиповітряну оборону ворога.

            64 поранених евакуйовано, 72 бійці десантовано, 30 тонн вантажу доправлено.

            Унікальна бойова повітряна операція воєнної розвідки України.

            Імена героїв, що закарбовано сталлю у світову військову історію.

            Відкритий морським вітрам, гордий, незламний, бо сталевий у прямому сенсі слова, Маріуполь став кісткою у горлі російським агресорам ще вісім років тому. Азовська сталь зламала зуби ворогу у 2014-му, місто тоді вдалося відстояти. У 2022-му у люті своєї помсти противник накинувся на нескорений Маріуполь усією потугою здичавілої військової орди. Армада вторгнення посунула з усіх трьох напрямків: з півночі від Донецька, захопивши з боями Волноваху; зі сходу від російського кордону через контрольоване сепаратистами село Безіменне. Але головний удар російська армія завдала із південного заходу, звідти, де його очікували найменше…

Післяслово. Майбутнє «Острова»

            Очевидно, що в умовах нинішнього воєнного стану, тривалої війни на виснаження з набагато сильнішим за своїм військово-технічним і мобілізаційним потенціалом ворогом, який залишиться нашим географічним сусідом і в майбутньому, після неодмінної перемоги України держава просто зобов’язана зміцнювати військову розвідувальну компоненту.

            На думку багатьох експертів у сфері національної безпеки і частини законодавців, назріла нагальна необхідність у вітчизняному розвідувальному співтоваристві провести кардинальну еволюційну зміну: за прикладом усіх країн євроатлантичної спільноти варто перетворити ГУР МО на об’єднану потужну військову спецслужбу – структуру (службу, відомство) військової розвідки і контррозвідки Міністерства оборони України. Справді, майже в усіх західних демократичних союзницьких нам країнах військова контррозвідка функціонує у складі органу стратегічного управління Збройними силами.

            Робота військової контррозвідки як неодмінної складової об’єднаної системи військової розвідки та безпеки у складі Міністерства оборони України забезпечить необхідну синергію та концентрацію всіх наявних сил і засобів держави на цьому важливому напрямі її оборони. Включно з підсиленням контррозвідувального забезпечення систем управління (зокрема зв’язку і обміну спеціальними військовими даними), режиму функціонування військових об’єктів і частин, а також охорони військової інформації тактичного, оперативно-тактичного і стратегічного рівнів.       

Звісно, не всі операції і не завжди завершуються успіхом, але важливо, що Головне управління розвідки Міністерства оборони України постійно розвивається та активно нарощує свої бойові, оперативні, агентурні та технічні спроможності.

Інституційне зміцнення і обов’язково кадрове, матеріальне, технічне посилення воєнної розвідки України – це нагальна вимога часу, запорука виживання держави в умовах відкритої і тривалої збройної агресії.

Про автора 

Артем Шевченко – військовослужбовець ЗСУ, офіцер Сил безпеки та оборони України, журналіст, документаліст, письменник, безпосередньо брав участь у бойових діях на Київщині і Харківщині у 2022 році.

ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Сергій Руденко «Бій за Київ»

     Руденко С.В. Бій за Київ. – Харків : ВД «Фабула», 2023. – 208 с. – Серія «HISTORY».

            «Бій за Київ» – це журналістське дослідження про події російсько-української війни, а саме оборону Києва.

Твір складається з окремих есеїв, що висвітлюють короткі епізоди оборони столиці та в єдності утворюють велику панораму подій початку повномасштабного вторгнення. Книжка висвітлює не лише характер боїв за українську столицю, а й характери захисників Києва. Головною дійовою особою кожного з есеїв є люди, що потрапили у вир війни.

24.02.22 Київ потрапив під удар. Російські війська окупували села та міста під столицею. Велика історія оборони Києва в сімнадцяти раундах, подана через персональні історії людей, з якими знайомий автор, і які пліч-о-пліч із мільйонами стали на захист столиці.

Нова робота Сергія Руденка – це розповідь про те, як Київ вистояв під час російсько-української війни 2022 року. Бій за українську столицю став вирішальним у цьому протистоянні.

Книга Сергія Руденка «Бій за Київ» є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

Уривки з книги

РАУНД ПЕРШИЙ. УДАР ПО КРАЇНІ. УДАР ПО СТОЛИЦІ

24 лютого

Ніч перед великою війною видалася неспокійною.

Двадцять третього лютого, коли остаточно стало зрозуміло, що Москва висуває війська на «захист» так званих «ЛНР» та «ДНР», Верховна Рада запровадила в країні надзвичайний стан. Цей режим починав діяти в усій країні вже наступного дня.

Увечері 23-го всі чекали на звернення президента України до народу. Спершу його планували почати о 23-й годині, потім перенесли на опівніч. Наш сайт Espreso.tv і далі відпрацьовував нічні новини. Я чекав на відео від Зеленського. Зрештою, він з’явився на телеекранах приблизно о першій ночі – за три години до вторгнення росії.

Президент України востаннє намагався достукатись до росіян та путіна. Схоже, він до останнього сподівався, що Кремль відмовиться від широкомасштабного наступу на Україну. Зеленський вірив, що люди, яких він десятиліттями розважав на сцені в росії і які так люблять його серіали «Свати» та «Слуга народу», натиснуть на гальма путінської воєнної машини. Але він прорахувався.

Приблизно о другій ночі відомий волонтер Юрій Касьянов, посилаючись на свої джерела серед російських десантників, написав у фейсбуці: росія почне наступ о 4:45.

Тоді технічний директор телеканалу запитав у мене в месенджері: «Що буде далі?». Я відповів коротко: «Готуватися до найгіршого», хоча був певен, що росіяни підуть зі сходу й півдня. Але я помилився.

* * *

Я налаштував будильник на 4:45. За кілька хвилин до сигналу нічну тишу розітнув телефонний дзвінок. У слухавці промовили:

- Сергію, прокидайся! Війна! путін пішов у наступ.

Поки я намагався ідентифікувати голос у слухавці (а це був голос одного із засновників телеканалу «Еспресо», народного депутата України Миколи Княжицького), у різних районах Києва падали перші російські крилаті ракети. У той час президент росії завершував виступ на телебаченні. Він пояснював росіянам потребу провести в Україні спеціальну військову операцію.

* * *

Перший вибух. Другий. Третій. Ні, це був не сон і не мариво. Це був початок великої війни росії проти України…

* * *

Того дня автомати Калашникова, які роздавала влада, до рук узяли десятки тисяч цивільних українців. Більшість із них до пуття й не знала, як поводитися зі зброєю. Однак росія змусила їх узятися за АК. Це були мотивовані люди, які розгорнули в Україні справжню Народну війну. Війну, до якої путін виявився не готовим. Шістдесят батальйонних тактичних груп, введені Кремлем у перший день війни на територію української держави, виявилися не здатними здійснити бліцкриг. Російський план захоплення Києва впродовж перших 24 годин провалився.

Про автора

Сергій Руденко – український журналіст, публіцист, телеведучий «Еспресо», автор і ведучий програм «Досьє із Сергієм Руденком», «Політика», «Дебати», «Вердикт», автор щотижневих колонок на Deutsche Welle.

ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Валентина Розуменко «Лютий рік незламності»

Лютий рік незламності / Валентина Розуменко. – Київ : Креативна агенція «Артіль», 2023. – 400 с. : іл.

             «Лютий рік незламності» – це книга реалістичних, доленосних історій очевидців, які перебували в окупації під час воєнних злочинів широкомасштабної збройної агресії країни-загарбника росії проти України. Оповіді героїв, які пережили жорстоку окупацію, голод, холод, втрату рідних – це свідчення представників нескореного народу про масові звірства знавіснілих рашистів, які обстрілювали і бомбардували наші міста й села, чинили геноцид українському народу. Та попри все, герої книги не втрачають віру в ЗСУ і надію в нашу Перемогу.

Ця книга максимально наблизить читача до тих реалій, які пережили цивільні, витримавши окупацію, адже душевні муки звичайних людей часто губляться серед історій про військових чи взагалі про війну. Водночас сповнить гордістю за волелюбний український народ, який за лічені години знову самоорганізувався, створивши паралельний волонтерський рух майже у всіх селах і містах України, щоб допомагати нашим захисникам і цивільним, які тікали від жахіть війни.    

Уривок з книги

Слово керівника проєкту

Ігор Степурін, Голова Благодійного фонду «Бібліотечна Країна»

Повномасштабна, брутальна війна в Україні розділила життя мільйонів людей на до і після 24 лютого 2022 року й принесла в наше життя страждання, страх, сльози, біль та тисячі смертей – як невинних цивільних людей, так і наших захисників. Тому потрібно говорити й писати про цю війну правду, як би боляче це не було чути. Інакше про неї буде розповідати «правду» країна-агресор, яка сьогодні вбиває наших людей та паплюжить українську землю.

Збирання та публікація особистих вражень про війну – актуально та нагально. Їх варто видавати задля розголосу та нагадування, що війна ще не скінчилася, бо з плином часу спогади можуть стиратися, тому важливо увіковічувати їх саме зараз, особливо якщо ми маємо для цього сучасні технології.

Завдяки, без перебільшення, титанічній роботі авторки Валентини Розуменко, яка збирала свідчення очевидців, хто волею долі переніс усі жахіття окупації й ділився своїми спогадами, – збережемо живі доленосні історії про війну. З деякими героями автор спілкувалася одразу після звільнення їхніх територій, з іншими – коли полишили свої домівки, які донині в окупації. Їхнє враження від жорстоких щоденних обстрілів ствольною та реактивною артилерією наших міст і сіл, розпач від загибелі близьких та знайомих людей, спомини про «зелені коридори», які обстрілювали підступні рашисти, та розстріляні окуповані території, закарбовані для нащадків. Адже масштабні масові звірства російської армії сколихнули не лише Україну, а й увесь цивілізований світ.

Вражають спогади героїв книги, які на межі людських можливостей під постійним бомбардуванням перебували в холодних підвалах та бомбосховищах. Приголомшують факти про тисячі загиблих та поранених мешканців міст, штучно створений голод та відсутність води; про небіжчиків-містян, які навічно залишилися посеред завалених решток будинків у містах Маріуполі, Ізюмі, Рубіжному і застрелених патріотів у Херсоні тощо.

Книга розрахована на коло читачів, які цікавляться подіями сучасної України та далекі від війни і жахіть окупації рф. Конче необхідно донести світові вустами очевидців жорстоку правду про найбільш руйнівні воєнні злочини та нелюдські варварські акти, вчинені російськими окупантами в XXI столітті. Щоб світ зумів відчути цю жорстоку, криваву війну з перших вуст очевидців, без кривих дзеркал.

Подяка за підтримку видання даної книги Українському інституту книги Міністерства культури та інформаційної політики України.

Про авторку

Валентина Олександрівна Розуменко народилася 9 грудня 1963 року в селі Княжа Криниця Монастирищенського, нині Уманського району Черкаської області.  Український прозаїк, член Національної спілки журналістів України, Національної спілки письменників України, авторка публіцистичних книг, лауреатка літературної премії. Є авторкою книг публіцистики: «Непал, або подорож в Гімалаї»,«Майдан… Хто, якщо не я?!», «Нескорені. Інтерв'ю із Героями АТО», «Вільні полонянки» (2023 рік), «Лютий рік незламності», «Брат». Авторка понад 200 інтерв'ю та статей.

«Мені важливо бути причетною до подій, які відбуваються в моїй країні з моїми співвітчизниками. Доленосні історії дітей і їхніх батьків, бабусь і всіх, хто пережив вторгнення та жахіття російської окупації, водночас людей доброї волі, які допомагають їм та ЗСУ, складаються в долю цілого народу. Душевні муки звичайних людей часто губляться серед історій про військових чи взагалі про війну. Надавши цим людям голос – у книзі зафіксовано епізоди воєнних злочинів росії проти цивільного населення України.

Дякую усім героям книги, котрі зголосилися на відверті, емоційні спогади про пережиті страхіття, відчуття приниженої гідності та безвиході. Однак війна не зламала українців, а об’єднала всіх і ще більше вселила віру в наших захисників та Перемогу! Попри всі біди та горе дала безліч приводів для гордості за нашу країну, волонтерів і людей з різних сіл та міст, які відкрили свій паралельний «фронт», допомагаючи ЗСУ. А віра і надія, волелюбність та незламна сила духу українців допоможе перебороти все! За нами Перемога!»