Читаємо про війну. Дар’я Бура, Юрій Бутусов «Битва за Харків. 2014 рік». Суспільно-політичне видання

 Бура Д., Бутусов Ю.

    Битва за Харків / худож.-оформлювач М.С. Мендор. – Харків: Фоліо, 2023. – 478 с.: – («Хроніка»).

           7 квітня 2014 року, 8 година вечора. У центрі Харкова на проросійському мітингу біля ХОДА сепаратисти висловили недовіру депутатам Харківської облради та проголосили створення «суверенної держави» під назвою «Харківська народна республіка».

Усі події, які відбувалися у Донецьку від березня 2014 року, могли повторитися й у Харкові. Утім саме це місто першим стало чинити опір проросійським терористам. «Харків – місто дуже специфічне. Нас не хвилює, що відбувається десь навколо. Нас хвилює, що робиться саме в нашому місті», – кажуть місцеві.

«Битва за Харків» містить інтерв’ю харків’ян – активістів, депутатів, бізнесменів, культурних діячів, котрі вийшли у листопаді 2013 року боротися за рідний Харків і стояли до кінця. Також зібрані спогади працівників СБУ та контррозвідки, які знаходили російський слід в українському місті і розкривали теракти 2014—2015 рр.

Книга є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

Уривки з книги

Тоді ніхто не знав, що 21 листопада 2013 року почнеться революція в Києві. За кілька днів до Вільнюського саміту Східного партнерства Кабінет Міністрів України вирішив тимчасово зупинити процес підготовки до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Розпорядження про це офіційно оприлюднив прем’єр-міністр України Микола Азаров. Реакцією на таке рішення були протести, які розпочалися в Києві.

Близько півночі, після того, як стало відомо про тимчасове зупинення підготовки до підписання Асоціації, на Площі Свободи навпроти будівлі Харківської обласної ради зібралося трохи більше десятка активістів. Вони стояли з прапорами Євросоюзу та України до ранку. По обіді наступного дня харківський Євромайдан (який тоді так ще не називався) збільшився до кількох десятків активних громадян.

З 7 на 8 грудня 2013 року, близько 22-ї години, з площі Свободи у Харкові стартували 40 автомобілів з прапорами України та ЄС до Києва. Активістам з Харкова важливо було подавати сигнал, що Схід і Захід разом, що Майдан – це не вигадка якихось західних чи проамериканських українських політиків, що це воля громадянського суспільства.

Загалом за 2014-2015 роки у Харкові й області, за словами оперативників СБУ, сталося близько 52 терористичних проявів. «Терористичними проявами ми вважали різні злочини, які були скоєні з небезпекою для життя та здоров’я людей або спрямовані на диверсійну діяльність, тобто навмисно завдані ушкодження. Коли, наприклад, намагалися підірвати електропідстанцію біля шпиталю на Трінклера, це було внесено не як теракт чи диверсія, бо підрив електропідстанції жодних наслідків за собою не спричинив. Було внесено «113-ту» – умисне пошкодження майна. І таких проявів упродовж двох років було близько 52», – говорив Олефіренко.

Харківське управління СБУ під керівництвом Пивовара розкрило 41 з 44 терактів. «Сорок один теракт із 44 було розкрито на території Харківської області Харківським управлінням СБУ. Деякі теракти розкривали, наприклад, так: підрив флагштока прапора на проспекті Правди. Коли взяли цю групу, тоді нам вдалося через їхнє зізнання постановку завдань та комп’ютерів, які ми виявили, довести їхню причетність до ще восьми злочинів. Таких було кілька груп, коли ми вирахували попередні теракти. Проте 41 із 44!», – хвалився Пивовар.

«На момент зняття Пивовара (16 липня) ми розкрили 80 відсотків терактів. Ні, більше – 90 відсотків. Коли ми проводили зачищення, у нас із 20 затриманих виходило (відпускали) одного-двох. Решту реалізували. Ми розкрили теракти на бронетанковому заводі, з Ковтун, коли постраждали 11 людей. На 2015 рік, зокрема на 9 лютого 2015 року, розкрили багато резонансних випадків, але було і чимало дрібних: «Ажур» висадили в повітря, був підірваний камінь. Воно ж все йшло у загальну статистику…», – говорив Салєнков.

На думку історика Миколенка, якби у 2014 році сепаратистам і росіянам вдалося перетворити Харків на «Харківську народну республіку», було б дуже важко утримати Південь – і Миколаїв, і Херсон, і Одесу, інші міста. А відповідно, цього ж і домагалася Росія, хотіли утворити Малоросію.

Утримати Харків у 2014-2015 роках вдалося завдяки правильним миттєвим рішенням, так вважає Всеволод Кожемяко: «Та не одним рішенням теж. Якщо не знаходиш підтримки серед еліти, простого населення, насильно не утримаєш ситуацію. Якщо всі продалися, здалися чи хочуть ось такої зміни, ти не зможеш (втримати)…»

Про авторів

Дар’я Бура – українська письменниця, журналістка та радіоведуча. Чотири роки працювала в зоні АТО/ООС як воєнна кореспондентка. Авторка книжок про війну в Україні.

За її авторства вийшли:«Чернігів. Чотирикутник єдності»: https://starshviddil.blogspot.com/2023/07/blog-post_19.html,

трьохтомник «Хроніка війни» (у співавторстві з О.Красовицьким), «Ізоляція» (у співавторстві з І.Вовк),

«Лютий лютий 2022. Свідчення про перші дні вторгнення»( у співавторстві з Є.Подобною): https://starshviddil.blogspot.com/2023/07/2022.html.

Юрій Бутусов – український журналіст, головний редактор сайту Цензор.НЕТ. Пише про внутрішньополітичну ситуацію в Україні, значну увагу приділяє війні на Донбасі. Автор серії нарисів про події Революції Гідності.

Киянин, навчався у Київському Інституті Міжнародних Відносин. У 2007 році очолив інформаційний холдинг СПУ, куди, крім сайту Цензор.НЕТ,  увійшла також газета «Товариш». Був продюсером фільмів «Помаранчеве небо» про події Помаранчевої революції та «Ілюзія страху».

У 2015 році отримав премію Людина року як головний редактор сайту Цензор.НЕТ