четвер, 14 вересня 2023 р.

ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. «Журналісти на війні. Документальні дослідження, хронікальний літопис, аналітика». Серія «Воєнні щоденники»

    Журналісти на війні. Документальні дослідження, хронікальний літопис, аналітика / передмова О. Наливайка, упорядник М. Сорока, худож.-оформлювач О. Гугалова-Мєшкова. – Харків: Фоліо, 2022. – 446 с.: іл.

          До недавнього часу якщо й бували журналістські відрядження на війну, то тільки в далекі від України гарячі точки планети. А нині через російську агресію такі точки з’явились і на карті України, і багато українських журналістів, зокрема й ті, хто долучився до створення цієї книги, добровільно стали військовими кореспондентами, вважаючи своїм професійним і патріотичним обов’язком безпосередньо з місця подій із ризиком для життя розповідати нашому суспільству, всьому світу про цю нав’язану нам жахливу, руйнівну війну.

Журналістські хроніки, щоденники, спогади, документальні дослідження доповнено світлинами з передової й фотопортретами героїв цієї війни – українських воїнів.

Книга «Журналісти на війні. Документальні дослідження, хронікальний літопис, аналітика» є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

Вступне слово від видавництва

Книга про журналістів на війні була задумана 2021 року й завершена та передана у видавництво наприкінці січня 2022-го – за місяць до віроломного, нічим не спровокованого нападу російських полчищ на Україну. Її матеріали присвячено участі наших журналістів у війні, яка почалася понад вісім років тому з Криму і Донбасу. Саме з тих трагічних для України подій, коли на очах усього цивілізованого світу російські загарбники окупували Кримський півострів і розв’язали війну на Донбасі, бере початок нинішня широкомасштабна російська агресія. Тоді агресор не отримав належної протидії світової спільноти, а Україна – належної політичної, економічної, оборонної підтримки, і нині українці змушені платити за це надзвичайно високу ціну.

Українські журналісти в епіцентрі цих трагічних подій виявляють зразки відваги, героїзму, істинного патріотизму і відданості своїм професійним обов’язкам і покликанню. Багато з них змінили журналістське перо на зброю, редакції – на військові окопи. Уже десятки з них полягли на полі бою або виконуючи редакційні завдання. І є не лише символіка, а й закономірність у тому, що у квітні 2022 року Рада Пулітцерівської премії – найпрестижнішої у світовій журналістиці – присудила цю високу відзнаку всім українським журналістам із формулюванням: «За відвагу і відданість правді».

Їхньому громадянському і професійному подвигу буде присвячена друга частина книги «Журналісти на війні», робота над якою розпочалася. А в цьому виданні, у першій частині вже підготовленої книги, подаються ті матеріали, що були зібрані до початку нинішньої великої війни, у якій міфічною «денацифікацією» і «демілітаризацією» прикривається головна мета путінської росії – знищити Українську державу, перекреслити її європейський вибір і курс, повернути наш народ у минулі часи, в «стійло» російської імперії.

Увазі читачів пропонуються статті, спогади, роздуми відомих в Україні авторів, зокрема військових журналістів, про початкову стадію російської агресії проти України, безпосередніми свідками, учасниками й літописцями якої вони були разом з іншими своїми колегами у 2014–2021 роках. Подаємо ці матеріали разом із передмовою до них голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України Олега Наливайка.

Передмова (уривки)

Останнім часом в Україні вийшло багато книг про війну в Криму і на Донбасі. Сторінки цих книг стали цінними документами, журналістським і письменницьким літописом драматичних, а почасти й трагічних подій, які неждано-негадано випало переживати Україні в наші дні.

І ось ще одне видання. Читач напевне зауважить, що серед його авторів є й ті, що вже видали свої документальні свідчення про війну на Півдні та Сході України, які мали широкий суспільний резонанс. Приміром, Євгенія Подобна за книгу «Дівчата зрізають коси», а Станіслав Асєєв за книгу «В ізоляції» були ушановані Національною премією України імені Тараса Шевченка. У цьому ж виданні вони, як і їхні колеги, долучились до спільної розповіді, підсумком якої стала різнопланова, приголомшлива панорама війни і її сумних наслідків.

З часів Другої світової наш народ не зазнавав нападів на свою землю. Та й уявити цього не міг. Збройні конфлікти час від часу виникали в різних куточках землі, але далеко від наших кордонів. Про них ми дізнавалися переважно з повідомлень засобів масової інформації, зокрема й вітчизняних. До речі, багато авторів цієї книги (скажімо, Роман Драпак, Олександр Клименко, Анатолій Стельмах, Андрій Цаплієнко) періодично відряджали в гарячі точки планети – в Афганістан, Африку, на Балкани, Близький Схід й інші – і передавали звідти оперативні журналістські звіти про ситуацію та перебіг подій у цих регіонах. Передавали не без ризику для свого життя. На фасаді Українського національного інформаційного агентства Укрінформ є меморіальна дошка Тарасові Процюку, якого від агентства «Рейтер» – його офіс розташовувався в «Укрінформі» – було відряджено в Ірак, де тривало збройне протистояння, і там, у Багдаді, загинув…

А от кореспондент агентства «Укрінформ» Олег Задоянчук загинув 4 вересня 2014 року на своїй землі, у рідній Україні, пішовши добровольцем її захищати. Фотокореспондент агентства Олена Худякова після двох із лишком років добровільної служби в розвідувальному батальйоні Збройних сил України з позивним «Мауглі», на щастя, повернулася живою й нині й далі несе свою журналістську вахту. У цій книзі ви прочитаєте її щемливу розповідь про побачене й пережите на війні та про своїх побратимів. Так само добровольцем пішов на війну («не міг дивитися на неї по телевізору») і повернувся в «Укрінформ» оглядач агентства Олександр Свинаренко – його спогади про бойове братство теж знайдете на сторінках книги. І це тільки одне агентство, тільки один український мас-медійний ресурс, журналістів якого втягла у вир подій ця клята війна. Не десь далеко, а зовсім поруч, у рідній стороні…

Які непоправні, тяжкі жертви й втрати принесла на українські землі ця війна, скільки життів вона обірвала і людських доль покалічила… Починаючи з весни 2014 року в Криму. Не можна без хвилювання читати публікації кримських журналістів Анни Андрієвської, Миколи Семени, Володимира Притули, Муміне Салієвої, Андрія Клименка про те, яким був цей початок і чим обернулася окупація Криму…

Військовими кореспондентами називають себе майже всі автори публікацій. І не тільки журналісти агентства «АрміяInform» і прикордонної служби, які отримали спеціальну освіту в Інституті Сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка», а й, так би мовити, цивільні журналісти, яких мобілізували воєнні дії на Донбасі. Не за примусом, а добровільно, за покликом серця й усвідомленням необхідності своєї журналістської місії, свого професійного обов’язку, вони знову й знову їдуть на передову, де жорстоке, немилосердне протистояння з ворогом і де вирішується доля нашої Батьківщини.

Як і в матеріалах про війну, опублікованих на сторінках української періодики, переданих в теле- і радіоефір, автори публікацій у цьому виданні використовують різні жанри – репортажі, щоденникові записи, хроніки, коментарі, есе, аналітику… І це в підсумку створює багатопланову картину війни, робить журналістську колективну розповідь правдивою, емоційною, переконливою. Поготів, що всі автори у своїх матеріалах покладаються не на виловлену з Інтернету інформацію, а на побачене своїми очима, пережите в гущавині подій, осмислене на основі власних спостережень і вражень.

Особливо виділяються в цих розповідях сюжети про захисників України, тих, хто віддав за неї, за нас із вами, своє життя чи виконує цю священну місію нині. Багато з них поїхали на фронт добровільно, з київського Майдану незалежності, з інших українських майданів, ставши в умовах 2014 року, коли організована армійська оборона тільки налагоджувалася, живим щитом нашої Вітчизни. Розповіді про них на цих сторінках особливо проникливі й щемливі…

Журналісти на війні. Незвично звучить для нас поєднання цих слів. Адже йдеться про війну не в якихось далеких країнах, а на рідній землі… Ця війна, на жаль, триває, протистояння в ній, як от у 2022 році, загострюється, безжалісний ворог перевів його у велике кровопролиття в центрі Європи. А тому триває і журналістський літопис цієї осоружної війни, про що, зокрема, свідчать і сторінки цієї колективної розповіді про неї.

Олег Наливайко

Лютий 2022 року

Про авторів

Автори цього видання (Анна Андрієвська, Станіслав Асєєв, Петро Андрусечко, Сергій Бровко, Роман Драпак, Ігор Зоц, Андрій Клименко, Олександр Клименко, Андрій Курков, Павло Кущ, Вадим Лубчак, Юрій Луканов, Тарас Матвіїв, Олександр Монзолевський, Тетяна Наконечна, Віталій Панчишин, Володимир Притула,  Євгенія Подобна, Муміне Салієва, Олександр Свинаренко, Микола Семена, Володимир Скоростецький, Анатолій Стельмах, Дмитро Тимчук, Олена Худякова, Андрій Цаплієнко, Олександр Шульман)  – відомі в Україні журналісти, які, починаючи з весни 2014 року, ведуть літопис трагічних подій у Криму й на Донбасі.


Немає коментарів:

Дописати коментар

допис

ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Лариса Сивопляс «Щоденник чернігівки (100 днів тривог та надій)»

     Сивопляс Лариса. Щоденник чернігівки (100 днів тривог та надій) – К., 2022, ТОВ «НВП “ Інтерсервіс ” », 136 с.           Лариса Сивоп...