Три
подружки, які змалечку довіряли одна одній усі свої секрети, опиняються в
окупації у рідній Горлівці. Їхня дружба зазнає випробувань, адже кожна обирає
свій шлях.
Головна героїня, лікарка-ветеринар на ім'я Людмила потрапляє в обставини, які позбавляють вибору. Чи допоможуть їй подруги? Чи зможе вона врятувати поранених? Чи допоможе стареньким сестрам Медвинським не втратити родинний скарб? Чи стане у неї сил, щоб врятувати собак, які живуть у її притулку? І зрештою, чи можливо сподіватися на особисте щастя, коли тобі сорок з гаком? Доля набуває чинності, і люди розкриваються, як мушлі, демонструючи свою сутність.
Літературно-художнє видання Людмили Охріменко «Муха в окропі на окупованій території» є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.
Уривок з книги
Зима видалася цього року скаженою! У нас як буває?
Першого грудня або біля того лягає на землю сніг і так потихеньку починає вкривати
ліси, гаї, поля… Потім підморожує потроху річки, ставки, озера… Під Новий рік
завжди відлига, інколи менша, а часом більша, така, що зовсім сніг сходить. А
вже ближче до Різдва і сніжок густішає, і морозець не соромиться. На Водохреща,
як водиться, мороз аж дзвенить і снігу додається. Лютий – то лютий. Лютує!
Завірюхи, сніги! Буває так, що більше метра снігу лягає на землю. Зранку й
двері не відчинити. Замело! Та вже з другої половини останнього зимового місяця
починаються справжні, тривалі відлиги. Спочатку легенькі й ненадовго, а ближче
до березня все частіші й сміливіші. З першого до п’ятнадцятого березня сніг
зовсім сходить і відкриває мокру, затихлу землю. Починається весна.
Та не так сталося цієї зими! З грудня аж до самісінького
першого лютого стояли невеликі морози, і ледь-ледь де-не-де лежав підтоптаний,
пресований сніжок. Давалося взнаки потепління! А в лютому зима неначе
прокинулася, роздивилася навкруги, зрозуміла, що все проспала, і почала
похапцем, зі страшенною метушнею наздоганяти свій час. Сніги повалили лапаті,
тихі, нескінченні. Висипалося все, що накопичилося впродовж двох попередніх
зимових місяців: вкрила землю біла ковдра по самісінькі вінця. А опісля вдарив
мороз! Та такий, якого вже років із десять не було. Біля тридцяти градусів! За
морозом різко почалася відлига, температура повітря піднялася до нуля. Протримавшись
майже тиждень, така погода змінилася хуртовинами, снігом із дощем, а потім
знову сильними морозами.
Зима остаточно зірвалася на істерику. Вітри дули
арктичні, ніяка одежина не рятувала. Людей майже не видно на вулицях. Тварини
тулилися до людського житла. Навіть ті, хто завжди жив надворі.
Саме в таку зиму вирішили ми з хлопцями, що маємо
прориватися додому. До своїх! Переживали тільки за собак. Ці тварини й зараз
були нашим щитом, нашою огорожею, нашим маневром для відволікання. А як їх
убезпечити від холоду? Адже ніхто не знав, скільки знадобиться часу, щоб
перетнути лінію розмежування…
(Розділ дванадцятий. «До своїх»)
Про авторку
«Кілька слів про себе. Родом зі Слобожанщини. Довгий час
жила в Криму, зараз мешкаю в Харкові. Освіта вища, гуманітарна. Своє
письменництво вважала аматорським до того часу, коли отримала першу відзнаку
міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова 2021» за найкращий роман
на воєнну тематику.
Нарешті прийшов час поділитися своїми життєвими спостереженнями та враженнями. Численні подорожі Україною і світом, волонтерська діяльність, щоденні зустрічі з людьми надихають на нові книжки. Сподіваюсь, вам, шановні читачі, буде цікаво. Приємного читання!»
Ваша
Людмила Охріменко
Немає коментарів:
Дописати коментар