Микола Будлянський. "ВІЙНА. ХРОНІКА БОЛЮ". Вірші, пошрамовані війною

НЕСКОРЕНИЙ ЧЕРНІІГВ
Війна ця стане спогадами й книгами,
Перейде, наче хмара у грозу.
Мій зранений, мій зболений Чернігове,
В твоїх очах не бачив я сльозу.
То блиск, то лють на злого супостата
Довкіл якого, наче сарани,
Він завше був убивцею – не братом,
Отим, який не відає вини!
Ти знову станеш красенем і князем,
Щоб всіх нас дивувати без кінця,
І всьому світу правду ту розкажеш,
Що в наших порубцьованих серцях.
Не стихне біль твоїх руїн глибоких,
Хоч рани ті загоїть спішний час,
Знов будуть твої храми ясноокі,
І зелен-парки вабитимуть нас.
І буде ранній передзвін тюльпанів
Бентежити закоханих ізнов,
І по стежках, які споганив каїн,
Пліч-о-пліч йтимуть пам’ять і любов.
27.02.2022р.

ТИША
Я бачив війну – не в кіно, насправжки.
Я плакав сльозами розбитого ранку.
І бачив, як вечір розп’яттям руки
Тишу за плечі обняв, як кохану.
Ця тиша – дарунок жорстоких боїв,
Які не змовкали, було, й на хвилину.
Ця тиша, якою я вірш напоїв,
Щоб став, як солдат, він у стрій повносило.
Я словом – в атаку, бо слово – багнет.
У літ моїх вже натомилися ноги.
Якщо ти у свята і в будні поет,
То ним і лишайсь у годину тривоги.
Я тишу обняв, як кохану колись,
Ну як же надіявсь: обійми надовго.
Написаний вірш мій стояв і моливсь,
Очі зі мною піднявши до Бога.
15.03.2022р.

КОЛИ ЗАКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА
Розбита бомбами весна,
Та розцвіла крізь днів утому.
Сини повернуться додому,
Коли закінчиться війна.
Та поки мати із вікна
До болю видивля дорогу.
Минуться біди і тривоги,
Коли закінчиться війна.
Та рве ще спокій далина
Чужим і злим рашистським громом.
Відродим місто і село ми,
Коли закінчиться війна.
У вишиванці знов весна –
То наша славна Україна,
В майбутнє впевнено ітиме,
Коли закінчиться війна.
17.05.2022р.
 
МИ – СИЛЬНІ
Ось і липень пішов, а серпень ще хлопчик.
І ранки нам пахнуть ще травами спілими.
Зеленого лугу святкова сорочка
Застебнута наспіх ромашками білими.
По стернях лелеки вже ходять поважно,
Молоді – квапливо, сказано ж: діти.
Я бачив, один з них урешті відваживсь
На радість батькам під дах неба злетіти.
Злетів, роззирнувся: он спалені села,
Дороги у вирвах і танки на боці…
До зграї лелека вернувсь невеселим.
Війна людожерна на кожному кроці.
Лиш літо незмінне, іде – і не спиниш
Ні спілість ожини, ні спеку-задуху…
Та з часом все більше і гаряче віриш
В крицеву незламність вкраїнського духу.
Он навіть павук на струні-павутинці
Бринить переможну мелодію серпню.
Ми сильні і горді, бо ми українці
І змію рашистському голову звернем!
3.08.2023р.

Ці та ще чотирнадцять віршів, пошрамованих війною, увійшли до розділу «Війна. Хроніка болю» нової поетичної збірки Миколи Будлянського «На рушниках натомлених вітрів».

Микола Будлянський – український письменник, журналіст та краєзнавець. Народився в селі Держанівка Носівського району Чернігівської області. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка.

Член Спілки письменників України, заслужений журналіст України. Автор поетичних збірок «Калинові дощі», «Стежки і вишні», «Де починається любов», «Смак пізнього яблука», «Любов і вирій», двох збірок новел та майже двох десятків художньо-документальних і публіцистичних книг.

Лауреат обласної премії імені М.Коцюбинського та літературно-мистецьких премій імені П,Куліша, імені М.Гоголя, імені Г.Сковороди, всеукраїнської літературної премії імені М. Чабанівського.