Володимир Бойко. Чернігів: погляд із блокадного міста (публіцистика)

Бойко В.

Чернігів: погляд із блокадного міста / Володимир Бойко. Чернігів: Сіверський центр післядипломної освіти, 2022. 48 с.

     До збірки увійшла публіцистика автора переважно в газеті «День» за час, коли місто Чернігів знаходилося в оперативному оточенні рашистських військ наприкінці лютого – на початку березня 2022р. та за нього точилися бої. Статті створені безпосередньо в розпал подій, містять інформацію про них на теренах міста та області. Відображають особистий погляд.

Видання призначене для всіх, хто цікавиться українською історією та урбаністикою.

Книга є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

Про книгу:

     Збірка публіцистики «Чернігів: погляд із блокадного міста»  Володимира Бойка – це не хронологічний опис чи зважений прискіпливо-відсторонений аналіз подій – скоріше дуже особистісний, часом емоційний погляд. Це відгуки на поточні події мешканця територіальної спільноти, що разом із Збройними силами України та підтримуючи їх боролася за своє життя, власну гідність та українську ідентичність.

Збірка складається з серії статей, що розміщувалися на сайті газети «День» (одна – «Голосу України») та були оприлюднені в період з 7 березня по 20 квітня 2022 року. Тобто перша стаття з’явилася наприкінці другого тижня боїв за місто над Десною, а останні – майже за три тижні після його деблокади. Весь цей час автор перебував у Чернігові. Спонукальний чинник такого рішення – бажання бути корисним країні та місту. Публіцистика розглядалася автором як засіб спротиву: поява статей відображала спроби визначити для себе його форму за обставин, коли звичний алгоритм зруйнували прибульці.

Джерела інформації – відкриті дані, що з’являлися в повідомленнях – ЗМІ, нових медіа, на приватних сторінках. А також те, що автор бачив на власні очі або чув. Скажімо, вибухи ФАБ-500 (кілька разів рвонуло десь хвилин за дванадцять пішого ходу). Чи артилерійські дуелі. Якісь деталі ставали відомими через знайомих тероборонівців – насамперед, у вигляді пояснень. А ще цікавила реакція людей на події – думки, оцінки… Для їх вивчення напрочуд ефективними виявилися розмови біля електрогенераторів – під час щоденної процедури зарядки гаджетів. Відчуття згуртованості перед ворогом та бажання допомогти один одному незабутні.

Існували й інші способи здобуття чи перепровірки інформації. Не все, що було відомо, потрапляло до статей – спрацьовувала воєнна самоцензура. Писати про деякі речі було не можна. Тому щось залишалося на невідоме колись. І навпаки – в статтях свідомо посилювалася емоційна складова, спрямована на сприйняття читачем. Втім інформація подавалася завжди на основі відомих фактів.

Переважна більшість публікацій – про Чернігів. Але є виключення: про мале місто під час окупації (без зазначення його назви, йдеться про Сновськ), про захоплення ординцями Славутича, інші події на теренах області. В основі – тривалі спілкування з їхніми мешканцями в форматі реального часу. Принаймні три повідомлення первісно готувалися для іноземних ЗМІ – про поточну ситуацію в місті на початку березня, колективну відповідальність росії та білорусі, про нищення української історико-культурної спадщини.

На думку автора, найвдаліша публікація – «Місто без струму». Вона відображає апокаліпсичну картину сучасного великого міста, яке на тривалий час залишилося без електроенергії. Йдеться про перший тиждень такого стану, а всього їх було чотири. Як згодом з’ясувалося, статтю переклали англійською мовою для сайту Euromaidan Press, хоча призначалася вона для українського читача.

Окрема розмова – створення статей. Перша готувалася, коли більша частина міста отримувала струм, тобто текст набирався на ноутбуці. Але успішна оборона міста викликала хворобливу реакцію московитів – вони почали нищити критичну інфраструктуру й Чернігів на чотири тижні поринув у темряву, позбувся тепла й питної води, настало якесь новітнє середньовіччя.

Тема наступної публікації продумувалася оперативно: за день-два (хіба що виникала раптово як відгук на подію – й таке траплялося). Потім – пошук додаткової та уточнюючої інформації вищезгаданими засобами (як правило – їхня комбінація). Одночасно – кількагодинна процедура з зарядки смартфона. Далі – звичайною кульковою ручкою (яка архаїка, але добре, що не пером) написання та підзабута правка тексту з усіма видаленнями та вставками. Писати було трохи проблемно, бо температура в квартирі коливалася в межах 6-10 градусів плюс. До речі, в сенсі побуту то була найбільша проблема – постійний, кількатижневий холод. І нарешті (не раніше 19.00, бо надто багато часу забирали звичайні побутові справи) – набір майбутньої публікації на месенджері фейсбуку за допомогою смартфона (бо ноутбук не працював). Авжеж весь час пальцями, що так собі слухалися. Це «найромантичніша» частина, бо з огляду на обставини, зокрема жорстке дотримання світломаскування, дійство відбувалося в ванні за ледь не суцільної темряви з використанням звичайної свічки або ж (та) ліхтарика-свічки під періодичні звуки вибухів. Був час, коли канонада в Чернігові не припинялася ні на годину, тому дотримання правила «двох стін» виглядало явно не зайвим.

То ще не все. Інтернет тоді ледь-ледь ворушився, тому треба було знайти місце, де гаджет міг «схопити» сигнал та передати набрані фрагменти. Не кожного разу таке вдавалося, бувало, що текст «пробивався» лише за кілька годин (звідси деякі часові збої в публікаціях). В сенсі якості сигналу найкраще було вирушити до центру міста та забратися десь на восьмий – дев’ятий поверх. І таке траплялося. Приймав матеріали Іван Капсамун, за що йому окрема вдячність від автора. І вже наступного дня (або й того самого) з’являлася публікація на сайті газети «День». Так ледь не кожного вечора.

Був період, коли матеріали оприлюднювалися щодня або навіть по два на день. Цікаво, що найбільше поширень отримав невеличкий сюжет про бібліотеки (див. стаття «Нищення бібліотек» з книги Володимира Бойка «Чернігів: погляд із блокадного міста», стор. 36-37). Але й інші статті також знаходили свого читача, про що свідчать численні репости, – події в Чернігові та біля нього тоді привертали неабияку увагу. Хоча нам, мешканцям міста, здавалося (може не здавалося?), що інформації про стан справ у блокадному Чернігові недостатньо – порівняно з тим, що ми бачили та відчували. Стимулюючий фактор для роботи, чи не так?

За таких умов блогерство тривало до початку квітня. Останні три публікації з’явилися після деблокади Чернігова та деокупації області, коли комунальники відновили електричний струм, в квартирах потеплішало, припинилися обстріли міста. Вони – спроба сказати те, що забулося, або не отримало належної уваги в попередніх статтях: зокрема, як жити, коли раптом зникають ледь не всі блага цивілізації, а елементарне пересування містом стає небезпечним.

Всі статті подані в редакції на час публікації – жодних правок не вносилося, в тому числі – орфографічних. В збірці наведені посилання, за якими вони розміщені. Зазначені дати оприлюднення.

Новий етап чергової російсько-української війни, що розпочався 24 лютого 2022 р., зокрема події, пов’язані з провалом рашистського бліцкригу, довго залишатимуться виключною темою в українській публіцистиці. Причетність до історичних подій, що змінюють нас та світ, спонукає сучасників, очевидців фіксувати власні почуття та реакцію на тектонічні зрушення. Через цифровізацію технічно це стало значно простіше, ніж будь-коли. Для майбутніх дослідників такі матеріали становитимуть неабиякий інтерес – аби ж вони не потонули в інформаційному океані. Мабуть тому спостерігається справжній парад книжок – вони житимуть явно довше, ніж пост в Інтернеті. В тому числі про блокаду Чернігова наприкінці лютого – на початку квітня 2022р.

Про автора

Бойко Володимир Миколайович – публіцист, науковець, громадський діяч, директор Чернігівського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій. До вашої уваги – рефлексії автора на тему сучасної війни.