понеділок, 7 жовтня 2024 р.

ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Дмитро Бушуєв «Історія нескорених. Україна на захисті європейської цивілізації»

    Бушуєв Дмитро. Історія нескорених. Україна на захисті європейської цивілізації / Дмитро Бушуєв. – Київ: ТОВ «Видавництво Кліо», 2023. – 248 с.

Російсько-українська війна стала найбільшою війною в Європі після завершення Другої світової, вона була обумовлена самою природою росії і тим, яке місце Україна посідає в російському імперському міфі. Невідворотною її зробила відмова колективного Заходу помічати зростання російського імперського ресентименту й попередження про перегляд сфер впливу, які робив путін.

Історія взаємин України та росії є постійним намаганням останньої знищити українську ідентичність, підкорити Україну власним імперським амбіціям і використати її людські, інтелектуальні, наукові та промислові ресурси для подальшої експансії на Захід.

Ця книжка розкриває ключові події україно-російських взаємин протягом ХІІІ – початку ХХІ століть, даючи відповіді на питання, коли відбулося цивілізаційне розходження між майбутніми українцями та росіянами, чому росія стала антиєвропейською державою і як сформувався російський ексепціоналізм, що неодмінно входив у конфронтацію з ідеєю вільної та суверенної України.

Для широкого кола читачів.

Уривок з Прологу "24 лютого 2022, п’ята година ранку"

У життя цивільних війна зазвичай вривається через звуки: грім вибухів, завивання сирен, гудіння літаків, крики людей, напружені голоси дикторів телебачення. До мене війна прийшла через звук з телефона – дзвінок моєї колишньої дружини. Я подивився на годинник – було ледве по п’ятій ранку – і зрозумів, що почалося…

З лівого берега Києва ледь чутно доносилися розриви. Вікна моєї квартири на 23-му поверсі виходили на схід, і темне зимове небо червоніло віддаленими спалахами.

Я заспокоїв дружину, сказав, що скоро приїду й відклав телефон. Так почався один із найдовших днів мого життя і життів мільйонів українців – і новий відлік часу для України, Європи, світу.

У коридорі стояв спакований рюкзак: металевий кухоль, туристичний пальник, невеличкий газовий балон, пончо-дощовик, комплект одягу, запас їжі. Поруч – напівавтоматичний карабін і 500 набоїв. На балконі було близько десятка шестилітрових пляшок з водою. У шухляді лежав конверт з готівкою. Місяць тому я сфотографував усі важливі документи та відправив їх на хмару свого поштового сервісу. На подвірї стояла автівка з повним баком бензину.

Не вмикаючи світла, я пройшов на кухню й закурив. Телефон дзвонив майже постійно: телефонували родичі, друзі, знайомі – всі були злякані, знервовані, дезорієнтовані. Мені теж було страшно. Принаймні в мене був план на перші дні війни, і цей план рухав мене, не даючи впасти у ступор. Декілька тижнів тому я спитав у друзів, що вони робитимуть у перші дні вторгнення, усі жартували щодо моєї параної. Попри нагромадження російської армії вздовж кордону з Україною, попри загострення риторики й евакуацію з Києва посольств, мало хто хотів вірити в можливість повномасштабної агресії. Навіть керівництво України.

Війна, яку я чекав півтора десятиліття, вже звучала звідусіль: гуркотом меблів і дитячими голосами в сусідів, повідомленнями в месенджерах, заведеними двигунами й нетерплячими гудками автомобілів тих, хто негайно міг виїхати зі столиці. Мені теж потрібно було вирушати – евакуювати дружину й дитину з Києва, який був ціллю номер один для російської армії.

Упродовж чотирнадцяти років я знав, що цей день настане. Для мене це було очевидніше, ніж для багатьох експертів й аналітиків, ексканцлерки Німеччини Ангели Меркель чи президента США Барака Обами. Після 2008 року повномасштабний напад росії на Україну став вірогідним. У 2014-му фактично невідворотнім. З грудня 2021 року, коли росія створила угрупування на кордонах з Україною, велика війна стала відчутною на дотик. У лютому 2022 року її запах розтікався зимовим повітрям українських міст.

Європейцям велика війна здавалася неможливою, тому що вона була нераціональною. Але сама росія теж не була раціональною. Європейці, введені в оману культурною схожістю росії на Європу, вважали росіян представниками – хоч і своєрідними – спільної цивілізації, з якими можливе порозуміння. Тоді як росія століттями плекала власний ексепціоналізм, який перетворив її на анти-Європу...

З Епілогу "Завершення XX століття й остання велика війна росії".

…Можливо, ми спостерігаємо останні роки існування химерного утворення, що протягом століть багато разів змінювало свою назву, але не свою сутність. Московія, яка виросла з Улусу Джучі і привласнила собі історію Русі; яка ставши сателітом Орди вибудувала свій світогляд на протистоянні з Європою і яка завжди мріяла Європу підкорити, як про це мріяла Орда; яка проголосила себе Третім Римом і носієм справжніх християнських цінностей, побудувавши державу православного фашизму – ця московія припиняє існування на наших очах. Як, рано чи пізно, розпадаються усі імперії.

Про автора

Дмитро Бушуєв – політичний оглядач, спічрайтер, експерт з політичних комунікацій. Співпрацював з урядом України, деякими українськими політиками та міжнародними організаціями. Після широкомасштабного вторгнення росії в Україну написав низку матеріалів для західних ЗМІ, осмислюючи феномен російського фашизму та «русского міра»: «Як Європа проспала піднесення російського фашизму» для німецької газети «Berliner Zeitung», а також «Зовнішня політика росії та витокирусского міра» та «Імперія симулякрів» для сайту «Forum for Ukrainian Studies» Канадського інституту українських студій при університеті Альберти. Продовженням цього аналізу стала книжка «Історія нескорених. Україна на захисті європейської цивілізації», в якій автор розглядає химеру «русского міра» крізь призму багатовікового процесу, ґрунтованого на ізоляціонізмі, месіанстві та ресентименті москви, а також причини важливості України для російського імперського міфу.



Немає коментарів:

Дописати коментар

допис

ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Христина Парубій, Ірина Берлянд «Жінки на війні»

       Жінки на війні. Упорядкування Христини Парубій та Ірини Берлянд. – Київ: ДУХ І ЛІТЕРА, 2024. – 208 с.             У книзі зібрано д...