ЧИТАЄМО ПРО ВІЙНУ. Інеса Фтомова «За два-три тижні до перемоги. Нотатки і спогади воєнного часу»

Фтомова І.І. За два-три тижні до перемоги. Нотатки і спогади воєнного часу / Чернігів: ПАТ «ПВК “Десна”», 2023 – 160 с.

Передмова

Лінійний проміжок часу терміном два-три тижні людська свідомість цілком здатна осягнути, збагнути, засвоїти, готова пережити, призвичаїтись, дозволити організму пристосуватись, перетерпіти, щоб потім повернутись тілом і мозком до знайомого стану.

На моєму віку, коли 1986 року сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції, нам також заспокійливо говорили, що за два-три тижні все владнається, пожежу погасять, лихо приборкають, все стане, як раніше. Не стало.

Тато, якого війна 1941-1945 рр. застала 13-річним підлітком, пригадував, що влітку 1941 року, коли на країну напала гітлерівська Німеччина, всі дорослі довкола були сповнені оптимізму і впевнені, що за два-три тижні могутня радянська армія розіб’є віроломних німців, а наші солдати повернуться з перемогою додому. І все буде, як до війни та ще й краще. До перемоги ж людям належало прожити кілька років. Та й вже ніщо не стало потім, як раніше. Друга частина цієї книжки – фрагменти татових мемуарів про той лихий час.

А перша частина – це просто щоденник, який спочатку вела в маленькому блокноті з першого дня повномасштабного вторгнення росії в Україну.

Записувала щодень по кілька слів чи речень, щоб не забути. Я тоді була наївна. Напевне, як і ми всі, і також вірила у два-три тижні. Бо таке лихо не могло тривати довго. Тож накреслила у блокнотику календарик і закреслювала кожен пережитий день, нумеруючи їх. Так я робила під час студентських сесій, щоб якось структурувати час. Але цих днів, прожитих у стані війни, вже виявилося доволі багато, а орієнтир у два-три тижні давно розтанув, неначе міраж у пустелі.

          Ідея зібрати ці щоденникові спогади під один «дах» книжкової обкладинки виникла спонтанно в середині вересня, на 205-й день цієї війни.

Уривки

Частина перша.

До і Потім

          Надворі – XXI-ше освічене, прогресивне, просякнуте павутиною інтернету і різними науками століття, а війна така сама: бомбардування, вдосконалена смертоносна зброя – «Іскандери», «Гради», тисячі безневинних жертв довкола і – така сама наївна віра людей у термін два-три тижні…

          Тим, кому випала доля пережити тривалу ворожу облогу у великому місті, пояснювати не треба нічого. А щасливці, які опинилися поза цим колом пекла, все одно не зможуть осягнути і втямити, чим це стало для нас, чого навчило і як ми з цим пережитим живемо далі в іншій реальності, в яку нас просто катапультувало без нашої на те згоди в одну мить. Стався такий собі квантовий стрибок в інший час і вимір, коли вся країна у середу 23-го лютого 2022 року лягла спати у мирноті й тиші, а на світанку 24-го лютого прокинулася посеред справжньої війни.

24 лютого, четвер

Війна: день 1-й

Чорний четвер  

…Україну одразу масовано почали бомбити й руйнувати з усіх боків по периметру кордонів російські війська. Саме так вчинила у 1941 р. гітлерівська Німеччина – підло й на світанку, незважаючи на всілякі пакти й домовленості. Росія запозичила цей гидкий досвід і тепер буде надовго проклятим ворогом, синонімом Zла, занапастивши себе і своїх дітей на десятиліття, зганьбившись і змалівши в мільйонах очей.

          Сказати, що для більшості з нас напад росії спричинив шок – цього недостатньо, бо це слово навіть не здатне передати всю гаму почуттів та думок, які просто спустошували мозок і душу. Такого ж просто не могло статися, чи не так? Але лихо прийшло…

Післямова

          Мої та таткові нотатки про воєнний час з двох століть опинилися поряд – то просто пережитий досвід звичайних людей. Ніколи й подумати не могла, що мені, а тим більше – сину та його ровесникам, молодому поколінню – доведеться відчути, що таке справжня війна. Але так сталося.

          Ми не звикли до війни за ці довгі місяці – це неможливо. Однак вже якось адаптувалися до життя в умовах воєнного стану, пристосувалися до постійної непоказної напруги психіки й готовності реагувати на тривожні подразники.

          Разом з тим ми дивимося фільми, читаємо книги, слухаємо гарну музику, ходимо на прогулянки, п’ємо смачну каву, тішимо один одного кумедними історіями. Бо життя триває і воно потужніше за смерть.

          Слава Україні!

          Слава Збройним Силам України, які затято боронять нашу землю від ворога і дають нам, мирним людям, можливість почуватися захищеними.

Лютий-жовтень 2022 р.

м. Чернігів

Про авторку

Інеса Ігорівна Фтомова народилася й виросла на Донбасі. Закінчила факультет журналістики Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова (нині Українська Академія друкарства). Працювала в редакціях газет. Живе в Чернігові.