«В
Україні вже вісім років ішла війна, а прикордонний Чернігів не був до неї
готовий. І я не була готова. Тільки нарешті зустріла свою пару – Олександра – і
він став на захист міста. У блокаду життя стало крихким від ворожої зброї,
браку бомбосховищ, води, їжі, тепла, зв’язку, енергії, пального, інформації,
здоров’я, розуміння, як уберегти близьких, організувати побут, бути корисним…
Постійна потреба вирішувати, діяти, загострювати відчуття і вимикати почуття. Постійні
питання – з ким і в чому об’єднуватися, виїжджати чи лишатися, що є а чого вже
нема… як вистояти і врятувати.
Чернігів – одна з перших наших перемог
у 2022-му році, здобута завдяки особистому вибору військових, тероборонців, волонтерів,
медиків, комунальників – кожного – перед лицем ворога, який втрачає людську
подобу. Про це моя розповідь словами і малюнками», - пише Олена Грицюк в
анотації до книги.
Чернігівська письменниця, архiтекторка та художниця Олена Грицюк написала книжку «Чернігів-2022. Війна цивільними очима» про пережите та відчуте. Авторка проілюструвала книжку власною графікою.
Видання є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.
Олену
Грицюк війна застала вдома. Намагаючись уберегти близьких, якось організувати
воєнний побут і допомогти людям довкола, вона фіксує все, що відбувається з нею
в блокадному місті, у нотатках, дописах і повідомленнях. Після евакуації ці
уривки було зібрано в книжку, яка демонструє, наскільки звичайні люди не готові
до війни. Адже до такого неможливо підготуватися: раз у раз поставати перед
вибором, не знати, чи настане завтра, та щосекунди хвилюватися за своє життя,
життя близьких, ба навіть життя незнайомців.
Перебуваючи разом зі своїми батьками 25 днів в оточеному
ворожими військами Чернігові, письменниця добре усвідомлювала, що ворожа
пропаганда повністю брехлива, жахлива і що ми її впливу недооцінюємо. Тому
вирішила внести хоч якусь свою частку в боротьбу з нею. Для цього надумала
правдиво показати те, що відбувається довкола і що бачила сама.
«Я взялася писати. На той момент у мене під рукою не було
ні паперу, ні якоїсь техніки, мала лише мобілку. Писала книжку просто в
нотатках. Тобто ця книжка написана в мобілці. Аби текст вміщався, доводилося
видаляти всі фотографії й інші застосунки, бо треба було звільняти пам’ять на
телефоні», – зазначила Олена Грицюк в інтерв’ю
для ЧЕline.
Безумовно, процес написання був складним: то застосунки в
мобілці не відкривалися, то написане не зберігалося… Але письменниця не
здавалася, тож робота кипіла. Тим паче, що мала підтримку друзів, які надихали
на працю.
«Насамперед Аня Андрієвська. До речі, Аня входить до
списку особистих ворогів путіна. Таке звання заслужила через те, що як
журналістка висвітлювала події анексії Криму. Фотографувала «зелених
чоловічків» із ризиком для життя. Але потім змушена була виїхати з Криму, бо їй
там уже було небезпечно перебувати. І вона казала, що моя книжка буде потрібна.
Також вдячна волонтеркам. Наталi Туренко i Янi Смоляр. Ще я вдячна іншим моїм
друзям, які допомагали. Всіх їх – Galyna Shevtsova, Владимир Верлока, Ігор
Чайка, Iryna Molchanova, Андрей Костинский, Сергій Руденко, Natalia Belczenko,
Татьяна Шеина, Naira Dav – я згадала у своєму пості на Facebook», – розповіла
письменниця. – Тетяна Шеїна зголосилася перекласти білоруською мовою, а Наіра
Дав – вірменською. Переклади в процесі, але мені невідомо, як далі їх видавати.
Про книгу схвально відгукнулися журналістка Анна Андрієвська, поет-перекладач,
кандидат філософії Володимир Верлока, режисер Ігор Чайка, доктор архітектури,
японський філолог Галина Шевцова, журналіст, фотокореспондент Андрій Каніщев.
За цей час два уривки з книжки опублiковано на польському сайтi, один перекладають
італійською».
Як уже зазначалося, в книжці йдеться про пережите, відчуте та побачене авторкою на власні очі. Але не тільки про це. «У ній також розповіді моїх друзів і про моїх друзів та знайомих. Тобто можна книжку вважати документальним матеріалом. Але також сюди «вплелося» моє знайомство-кохання. Тобто в нас війна, смерть, боротьба і любов – усе переплелося. І так вийшло, що через це книжка має навіть якийсь сюжет. Вона також про людину, яка зовсім не готова до війни – це я. І про місто, яке не готове було до війни – Чернігів. Але в усіх є сильне прагнення вижити і перемогти, об’єднатися, щоб місто і люди вистояли», – сказала Олена Грицюк.
Між
тим, шлях до цього був нелегким. «Я розсилала книжку по всіх видавництвах,
звернулася до всіх, кого знаю, хто з виданням літератури пов’язаний. Результату
не було. Тоді я розіслала пропозицію про видання з синопсисом моєї книжки 40
українським видавництвам. І коли я читала інформацію про них, розуміла, що
Харків у величезній небезпеці. Навіть не бралася надсилати в харківські
видавництва свою пропозицію, розуміючи, що у людей просто немає умов для
роботи. Але вийшло так, що я не догледіла, що видавництво «Ранок» – харківське.
І саме звідти я отримала ділову відповідь. Люди, перебуваючи під обстрілами і тривогами,
продовжують працювати! Тож у нас одразу почалася конкретна розмова про
співпрацю. І от книжка, написана про Чернігів, вийде в харківському
видавництві.
А
із 40 видавництв, до яких зверталася, п’ять запропонували видати мою книжку
після війни. А в одному з видавництв особливо щемливим було те, що головний
редактор – на фронті. Тобто людина воює, на передовій, але продовжує працювати
у книговиданні, відповідаючи авторам. Це для мене приклад подвигу в квадраті»,
– наголошує літераторка.
На роботу її надихало ставлення людей. Адже після
публікації у Facebook про співпрацю з видавництвом «Ранок» багато хто сказав,
що вже хоче придбати екземпляри. «Працювати над книжкою, знаючи, що читачі її
вже чекають, дуже натхненно. Це дає енергію для того, щоб книга втілилася і
була в паперовому варіанті», – зізналася письменниця.
З
книги
Звички блокадного Чернігова:
*
тримати телефон і павербанк на зарядці, а як нема світла, нишпорити містом у
пошуках генератора;
*
поки є гаряча вода, вмовляти маму розслабитись в ванній і помити голову, бо
завтра може не бути, і подумки молитися за комунальників;
*
за кожної нагоди їсти, митися, прати, готувати, тримати гарячим чай у термосі,
а як вистиг, підігрівати його в кастрюльці й заливати назад;
*
мати два тривожних наплічники: один зовсім маленький для пересування містом,
інший посильний для виїзду;
*
носити із собою снікерс, раптом застрягнеш десь надовго й треба поїсти;
*
носити «ноцник» до укриття й тримати його чистим, щоб не бігати під обстрілами
додому й не розводити антисанітарію;
*
умиватися тою водою, що почистила зуби;
*
як є вода, помити посуд без мийного засобу, бо помиї можна віддати тваринам або
полити квіти;
*
як нема води помити посуд, то протерти його серветками чи туалетним папером і
замислитись, чи надовго їх вистачить;
*
як знайдеш машину з хлібом, купити більше, ніж треба, щоб дати сусідам і
знайомим, у яких він закінчився;
*
часто виносити сміття - раптом сміттєвози не зможуть їздити;
*
якщо вночі серце падає вниз від бабахів-вибухів, швиденько й обережно вертати
його на місце і казати: «Спи, це не до тебе, а коли буде до тебе, теж спи,
завтра багато роботи»;
*
моніторити новини й чати, намагаючись зібрати з пазлів повну картинку;
*
збирати чорний гумор новин, щоб розрадити тих, хто у відчаї;
*
пам’ятати, де що поклала, аби знайти навпомацки.
*
щовечора вирішувати, спати в укритті чи вдома, спати одягненим чи можна
начепити піжамку, щоб добре виспатись;
*
шукати волонтерів, щоб долучитися до допомоги, а як вони далеко, самій
придумати, що зробити, щоб когось захистити й наблизити Перемогу;
*
уважно слухати подругу з Бучі, щоб приготуватися до такого в Чернігові, й щодня
зважувати, що безпечніше: виїхати чи лишитися;
*
регулярно надсилати есемески: «Як ти?», Чи достатньо вам їжі, води, енергії?» і
«Ми в порядку», замислюватися, що
сьогодні розумієш під «в порядку»;
*
звертати увагу на все-все-все - раптом щось буде важливе для виживання.
Вірш
Олени Грицюк
Я
сплю в коридорі,
Щоб
Охоронцю легше мене боронити,
Але
виходжу на вулицю, бо треба робити і жити.
Навколо
весна і війна навколо.
Садок
розбитий, діти не ходять у школу.
Я
зберігаю мирні звички і мирні дрібнички.
Дякую
комусь за тихі спокійні нічки.
Але
проростає в мені, проростає
Те,
що в усіх українцях, й воно злітає
Духом
єдиним, ненавистю і любов’ю,
Передамо
по крові те, що очищене кров’ю.
Навіть
хто з нас заслаб, хто в цей момент не встояв,
З
нами вже переміг і цей урок засвоїв.
Ті,
що прийшли з мечем по свою смертельну втому,
Вам
не втримати плечем силу цю, йдіть додому.
Давній-прадавній
дух прокидається через руїну:
Згинуть
вони, як роса, все буде Україна
Про авторку
Олена Грицюк – членкиня Національної спілки архітекторів України, Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України», об'єднання художників Чернігівщини «Деснянська палітра». Народилася в Кривому Розі. Навчалася в школі і образотворчій студії в Чернігові, здобувала освіту архітектора в Дніпрі. Працювала головною архітекторкою проєктів у Києві й Чернігові, її концепції реалізовано в різних містах України. Брала участь у багатьох колективних і персональних виставках із графікою та живописом. Ілюструвала книжки інших авторів. Авторка семи збірок графіки і поезії : «Мандри за щастям», «Сказки для взрослых», «Киммерийские химеры», «Несамовите озеро», «Молодик», «Білінгва», «Седьмая – птичьим языком». Переклала українською і проілюструвала «Історію слов’яно-болгарську» Паїсія Хілендарського.
Немає коментарів:
Дописати коментар